20 квітня 1903 року у містечку Ніжин на Чернігівщині народилася яскрава мистецька особистість – українська художниця-пейзажистка, заслужений діяч мистецтв України Ірина Беклемішева. ЇЇ батько був інженером, мати – оперною співачкою, дядько, видатний російський скульптор Володимир Беклемішев – ректором Петербурзької академії мистецтв. Зростаючи у такій творчій сім’ї, дівчинка не уявляла собі іншого життєвого шляху, аніж шлях мистецтва.

Сьогодні ім’я художника Павла Дмитровича Шмарова (1874-1950) не є широковідомим, навпаки, майже забутим. Полотна його пензля здебільшого зберігаються в приватних колекціях, як, наприклад, у французького колекціонера Жоеля Гарсіа, великого шанувальника його творчості.

Ще за життя художник мав великий успіх, його називали «російським Ренуаром» за унікальний стиль, що поєднував російські традиції з французьким ар-деко. Славетний Ілля Рєпін, в майстерні якого навчався Павло Шмаров, писав так:

«Шмаров йде попереду, в цьому безграмотному, дурнуватому хлопчику сидить великий художник… Скільки тепла, пластичності, м’якості в його етюдах! Скільки вражень і грандіозності в його ескізах!»

Звичайний воронезький юнак своєю працелюбністю і старанням зміг підкорити не тільки серце Рєпіна. Він писав портрети імператора Миколи II, членів царської родини і цвіту аристократії, за що отримав звання придворного художника. Після нагороди золотою медаллю за роботу «Горе переможеним» митець здійснив пансійну подорож європейськими країнами: вчився і працював у Вені, Римі, Мюнхені, Флоренції, Мадриді. Був учасником багатьох виставок Академії мистецтв, Товариства пересувних художніх виставок тощо. Картини майстра мали великий успіх, вони ставали надбанням європейських музеїв і приватних колекцій.

Волею долі у 1923 р. художник емігрував до Парижу. Розпочався зовсім інший етап його життя, усамітнений і сповнений жалю за минулим. Шмаров писав здебільшого портрети і жанрові картини на замовлення. Помер під Парижем. На жаль, могила художника була втрачена, проте залишилися його полотна…

Павло Шмаров. Портрет дівчинки. 1918. Полотно, олія

У колекції музею представлена робота Павла Дмитровича Шмарова «Портрет дівчини» (1918). В ній привертає увагу майстерність виконання, легка, невимушена, імпресіоністична манера письма, світло-тіньові ефекти, прозорість, соковитість та експресивність кольорів.

Інна Буренко, наукова співробітниця

ДИТИНСТВО

…Я народився на околиці Херсона, яка з катерининських часів зберегла назву Військовий форштадт. Пам’ятаю старовинну фортецю й вали, які я сходив уздовж і впоперек. Та більше вабила мене малого не давнина, а порт, річка Кошова — притока Дніпра. Я міг цілі години дивитись, як входять у порт і швартуються пароплави, як увечері запалюються й переморгуються вогні за річкою. Мов приворожений, спостерігав я в пору осінніх зелених базарів, як сновигають Кошовою вантажені капустою, баклажанами, кавунами човни — дубки, і мені здавалося, що то ожилі гори — сріблясті, жовто-гарячі, зелені — ковзають по воді, віддзеркалюючись у їх синяві. Не відриваючи очей, я дивився на бронзові, засмаглі тіла чоловіків, що веслували, на швидких у рухах жінок, що перегукувалися на березі.

Олексій Шовкуненко. Херсон. Зелений базар. 1928. Дошка (фанера), олія

Олексій Шовкуненко. Херсонський базар. 1950 (за ескізами 1921 р.). Картон, олія

А Дніпро! А зелена стіна комишів на лиманах!

Олексій Шовкуненко. На Дніпрі. В плавнях. Херсон. 1914

А мальовничі Олешки (як чудово оспівав їх у своїх незабутніх «Вершниках» Юрій Іванович Яновський!).

Олексій Шовкуненко. Портрет Юрія Івановича Яновського (письменник). 1954. Полотно, олія

А рибалки на Карантинному острові за Кошовою! <…>

Олексій Шовкуненко. Біля ріки. 1960. Полотно, олія

Усе це назавжди закарбувалося в пам’яті. І згодом не раз — у довоєнні часи з натури, а в післявоєнні — по пам’яті — я писав ескізи з повними овочів дубками, що мчать під вітрилами, зелені базари на березі Кошової, ставних баб біля величезних кошів з жовто-гарячими, аж червоними баклажанами…

Олексій Шовкуненко. Херсон. Зелений базар. 1921. Полотно, олія

Олексій Шовкуненко. Херсон. Зелений базар. Ескіз. 1950 (за ескізами 1921 р.). Картон, олія

НА ДНІПРОБУДІ

<…> Остаточне рішення виїхати на Дніпробуд прийшло тоді, коли звідти повернулася група студентів Одеського художнього інституту, які перебували там під час літньої практики. Те, що я побачив на студентських етюдах, захопило мене (це вже були не чорно-білі фотографії, а живописні твори — колір і сонце, небо, простори Дніпра, потужні споруди, що виростали на його берегах!).

Я тут же зібрався й виїхав. Це було восени 1930 року. Десять акварельних малюнків з тих, що я виконав тоді, я показав на Третій Всеукраїнській художній виставці, яка відкрилася в Одесі в березні 1931 року. Там же експонувалися три мої акварелі, написані 1930 року на Одеському суднобудівному заводі. У наступні два роки я знову виїздив на Дніпробуд, тепер уже влітку і на довший строк. <…>

Олексій Шовкуненко. Будівництво греблі Дніпрогесу. Папір на картоні, гуаш

Великі, розміром в аркуш ватманського паперу акварелі писалися протягом одного сеансу: освітлення швидко змінювалося, сподіватися на те, що завтра о цій порі воно буде таким же, не доводилося. Та й натура, самі мотиви — захоплююче чудові — спонукували до роботи «на одному подиху».

Писав на сухому папері. Я люблю писати «по мокрому», це дозволяє домогтись великих, часом несподіваних, живописних ефектів. Та в даному разі не було ні можливості, ні терпіння чекати, поки зволожений папір трохи висохне, щоб продовжувати роботу далі.

ПОРТРЕТИ

З юнацьких років мене приваблював образ людини. <…>

Олексій Шовкуненко. Робітфаківка. 1920. Папір, пастель

…Мої портрети середини 20-х років становлять, здається мені, досить цілісну групу. Це головним чином зображення близьких мені осіб, а також портрети, виконані на замовлення. За характером це те, що звичайно називають інтимними портретами.

Олексій Шовкуненко. Жіночий портрет. 20-30 рр. ХХ ст. Папір, пастель

<…> Я не визнаю живопису нематеріального, кольору нематеріального. Тим більше, що і глядач в матеріальності живопису, кольору справедливо бачить один з проявів правди, реалізму. Я переконаний, що коли глядач каже «як живе»,— це не завжди через поганий смак або прихильність до натуралістичної фотографічності.

Олексій Шовкуненко. Інтер’єр з дівчиною. 20-і рр. ХХ ст. Папір, пастель

<…> Портретів М.М. Фадєєвої я тоді намалював декілька. Той, про який вже йшлося,— у квітчастій хустці, пов’язаній навколо голови,— написаний олією. Хотілося, щоб соковиті фарби контрастно підкреслювали класично строгі риси обличчя. Де тепер цей портрет, не знаю. З виставки його купив італійський консул в Одесі і, мабуть, вивіз за кордон. Інший портрет М.М. Фадєєвої — в хустці, накинутій на голову й плечі,— так само виконаний олією. Але тут стримані барви (сполучення фіолетового із сріблясто-сірим) мали становити гармонію зі строгими рисами та матовою шкірою обличчя молодої жінки. В Державному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві є ще один, незавершений портрет М.М. Фадєєвої — в українському вбранні («Українка»).

Олексій Шовкуненко. Портрет Марини Михайлівни Фадєєвої. 1920. Папір, пастель

М. М. Фадєєва позувала мені для картин «Біля басейну» (є два варіанти: один виконаний олією, другий — змішаною технікою акварелі, гуаші й пастелі) та «В парку».

Олексій Шовкуненко. Етюд. 1924. Папір на картоні, олія

<…> Цикл портретів молдавських колгоспників і колгоспниць складається з кількох творів, написаних у 1936—1937 роках. Це — «Портрет молдавського колгоспника тов. Осадчого», «Портрет Декіци Фрунзе», «Портрет Наталуци Слюсар», «Молдаванка перед дзеркалом», «Молдаванка з відром», «Молдавський колгоспник. Етюд». Для «Молдаванки перед дзеркалом» позувала Декіца Фрунзе.

Олексій Шовкуненко. Портрет молдаванки біля дзеркала. 1936. Полотно, олія

У Молдавію виїздили бригадами — по декілька українських Живописців, скульпторів і графіків. Нас вразила краса природи цього краю, його людей, картини їхньої праці на виноградниках та тютюнових плантаціях. Усе це я хотів передати в портретах. Звідси їх яскрава барвистість — сполучення червоних, зелених, синіх, вохристих, звідси й декоративність, яка нечасто є в моїх роботах. А втім, це стосується лише робіт, писаних олією; акварелі «Молдаванка з відром» та «Молдавський колгоспник. Етюд» вирішені тонально. Декіца й Наталуца позували в школі, де ми мешкали, а інші — на відкритому повітрі.

Олексій Шовкуненко. Портрет молдаванки біля дзеркала. 1936. Полотно, олія

<…> У роки війни — в Уфі та в Москві — я, як ніколи доти, з захватом працював над портретами. Якось по-новому вдивлявся я в людей. Та вони й справді були інші.

В Уфі ми жили з липня 1941 по липень 1943 року. Першого року перебування тут написано портрет льотчика Калениченка, президента Академії наук УРСР О. О. Богомольця, скульптора Г. С. Теннера (два етюди: один — аквареллю, другий — кольоровими олівцями); наступного — віце-президента Академії наук УРСР О. В. Палладіна, академіка АН УРСР Б.С. Чернишова, українських письменників Івана Ле та Л. С. Первомайського, башкирського поета Сайфі Кудаша, архітектора В. Г. Заболотного, знатного сталевара Бєлорєцького металургійного заводу В.Т. Рябова та ін. У ці роки я намалював аквареллю декілька етюдів башкирів — робітників Бєлорєцького заводу.

Олексій Шовкуненко. Льотчик Калениченко. 1943. Папір, акварель

Портрет льотчика Калениченка, який прибув до Уфи на лікування (точніше — етюд у двох варіантах — поколінний та погрудний) писався швидко: кожен варіант протягом двох сеансів. Я вперше малював кадрового військового, працювати було цікаво. Льотчик поривався на фронт, позував у шоломі, з яким не розлучався, та в шкіряному реглані.

Олексій Шовкуненко. Льотчик Калиниченко (етюд). 1942. Папір, акварель

Характерна річ: не тільки письменників-фронтовиків, які прибували до Уфи на короткий час, Івана Ле та Л.С. Первомайського, а й академіка Б.С. Чернишова, архітектора В.Г. Заболотного, скульптора Г.С. Теннера я малював у верхньому одязі: в шинелі, кожушку, пальті.

Олексій Шовкуненко. Портрет академіка Бориса Сидоровича (Ісидоровича) Чернишова. 1943. Папір на картоні, акварель

Опалювали тоді не дуже добре, в приміщеннях було холодно, та справа навіть не в тому: всі були немов у поході, готові йти, діяти. На обличчі Г.С. Теннера, опріч усього іншого, відбилися і горе, і недуга: він сильніше за інших переживав окупацію України, його рідної Одеси, хворів від тяжких переживань.

Олексій Шовкуненко. Портрет скульптора Григорія Самойловича Теннера. 1942. Папір, кольорові олівці

<…> Майже водночас, того ж 1947 року, я написав олією портрет Наталії Михайлівни Ужвій у ролі Раневської в драмі А.П. Чехова «Вишневий сад». Я пишу портрети без попередніх ескізів — одразу на полотні чи папері в попередньому рисунку знаходжу композицію, розташування постаті на площині і в просторі. Але в даному разі я зробив невеличкий попередній ескіз олією на папері. Адже завдання було важке: передати властиве видатній артистці вміння, перевтілюючись, залишатися самою собою.

Олексій Шовкуненко. Портрет Наталії Михайлівни Ужвій в ролі Любові Андріївни Раневської (за п’єсою А.П. Чехова «Вишневий сад»). 1947. Полотно, олія

<…> Роком раніше, так само на відпочинку, в Хості, я написав аквареллю портрет мого давнього друга, співучня по Академії мистецтв Георгія Костянтиновича Савицького. На жаль, він залишився незавершеним, та мені, здається, вдалося якоюсь мірою передати широкий російський характер цієї чудової людини й визначного художника.

Олексій Шовкуненко. Портрет художника Георгія Костянтиновича Савицького. 1946. Папір, акварель

Олексій Шовкуненко. Спогади

У мистецтві головне – особистість художника, поезія його душі й уміння захопити цим глядача. Тут не може бути ніякого самоствердження, ніяких пошуків оригінальності, ніякого епатажу. Все це «від лукавого»…

Тетяна Яблонська

Майбутня славетна художниця народилася 24 лютого 1917 року в Смоленську. Наприкінці 20-х років минулого століття її родина переїхала до України. Свою дитячу мрію — присвятити життя малюванню — мисткиня здійснила за допомогою Київського художнього інституту, де вона навчалася в майстерні Федора Кричевського.

Творчості Яблонської був властивий великий жанровий діапазон: автопортрети, натюрморти, пейзажі, портрети членів родини. Та все ж найбільш улюбленими були тематичні картини, в яких художниця з натхненням оспівувала повсякденне життя — родинні стосунки, радість материнства, працю людей.

21 лютого 1876 року у місті Слов’янськ Харківської губернії народився народний художник РРФСР Петро Петрович Кончаловський.

Майбутній художник походив з дворянського роду. Його батько був перекладачем і мав власне книговидавництво. Будинок Кончаловських часто відвідували митці та літератори. Будучи ще малим, Петро Кончаловський встиг познайомитись з багатьма класиками образотворчого мистецтва: Валентином Сєровим, Костянтином Коровіним, Михайлом Врубелем (який згодом стане шафером на його весіллі з дочкою Василя Сурікова Ольгою), Ісааком Левітаном та багатьма іншими.