Posts Tagged ‘живопис’

Академік з Асканії

Written by lara on . Posted in Статті

У колекції Херсонського обласного художнього музею зберігається живописний портрет «Герой Соціалістичної Праці академік Гребень» роботи заслуженого художника України Федора Загороднюка. Федір Іванович був автором численних портретів, пейзажів і тематичних полотен. За свою творчу кар’єру він встиг створити цілу галерею портретів видатних людей Херсонщини, до яких по праву належить і Леонід Кондратійович Гребень. Художник зображає його у кабінеті за роботою з книгами. Перед нами вже не молодий учений, що сидить у півоберта вліво, руки складені на розкритій перед ним книзі, а на обличчі застигла задумливість. Робота написана крупними мазками пензля, і лише обличчя та руки портретованого мають більш делікатне пропрацювання. Колорит роботи побудований на поєднанні вохристо-коричневих, блакитно-зелених та чорного кольорів, що створює досить строгу і стриману, однак спокійну «атмосферу» інтелектуальної праці.

Живописна Україна. Очаків

Written by lara on . Posted in Живописна Україна

Подорожуючи живописною Україною, ми вирушаємо до старовинного міста, де здобувалась козацька слава, – на батьківщину видатного українського мариніста Руфіна Судковького. Пункт нашого призначення – місто Очаків.

Микола Скадовський. Біля Очакова (етюд). Полотно, олія

Живописна Україна. Село Малютинка на Київщині

Written by lara on . Posted in Живописна Україна

Невеличкі українські села… Ну здавалось би, а що цікавого могло там трапитись? Тиша та спокій довкола – й більш нічого. Та чомусь саме такі місця часто вподобували митці. Наче шукали для себе невеликий куточок «райського» затишку на цій грішній землі. І знаходили. А разом з ним і невичерпне джерело натхнення.

Одним з таких «джерел» було село Малютинка, розташоване за 30 кілометрів від Києва. Саме воно невпинно вабило до себе одного з класиків українського живопису Миколу Корніловича Пимоненка.

Микола Пимоненко. Село Малютинка (етюд). Картон олія

Олександр Варнек. Шляхом Ван Дейка

Written by lara on . Posted in Статті

Пройшло вже більше сорока років, але колекція Марії Іванівни Корніловської, що у свій час надійшла до Херсонського художнього музею згідно її заповіту, все ще продовжує інтригувати історіями про художників, чиї твори стали окрасою музейного зібрання.

Невеличке полотно «Портрет Бантиш-Каменської в чорному береті», виконане художником Олександром Варнеком, не так часто виставляється на виставках, бо потребує суттєвої кваліфікованої реставрації, яка обов’язково здійсниться.

Олександр Варнек. Портрет Бантиш-Каменської Єлизавети Іванівни в чорному береті. І половина ХІХ ст. Полотно, олія

Олександр Григорович Варнек (1782-1843), видатний історичний живописець і портретист з німецьким корінням, пройшов творчий шлях, досить типовий для художників ХІХ століття. Син меблевого майстра, він кілька років навчався в петербурзькій Академії мистецтв, де і було виявлено його неабиякий талант портретиста. Після закінчення навчання юнака, згідно традицій, відправили в пансіонерську поїздку по Італії. За свої чудові портрети, що вражали сучасників схожістю із зображуваними, Варнек отримав почесне прізвисько «російського Ван Дейка». В 1810 р. митець здобув звання академіка, а в 1831 — професора Академії, де надалі він дуже плідно працював.

Уважний фізіономіст, він добре відчував і розкривав характер людини, передавав поставу, жести, міміку, робив акцент на індивідуальну особистість портретованого, його неповторність. Портрети майстра відрізняються великою стилістичною різноманітністю, несхожістю манери, що було притаманне художникам романтичного напряму, особливо Оресту Кіпренському.

Прекрасно володіючи типологічними можливостями портрета, живописець знаходив для кожного з полотен індивідуальне художнє рішення, що дозволяло уявити модель в найбільш «вигідному світлі», підкреслити її суспільне становище або передати душевний стан, розкрити внутрішній світ.

Всі ці якості ми бачимо в портреті Єлизавети Бантиш-Каменської – представниці вищого суспільства, дружини таємного радника, чиновника та історика Дмитра Миколайовича Бантиш-Каменського. Перед нами вже немолода, трохи втомлена жінка з обличчям, сповненим внутрiшньоï гiдностi i шляхетностi, без особливих прикрас (тільки скромна нитка перлів на шиї), у вишуканому, але при цьому досить стриманому вбранні, що підкреслює і специфічна колористична вохристо-зелено-чорна гама, в якій написаний портрет.

Портрет Бантиш-Каменської, але в молодому віці, було виконано і відомим російським живописцем Миколою Івановичем Аргуновим (1771-1829). Дуже цікаво порівняти обидва зображення, щоб побачити зміни в зовнішності, які з часом відбулися з жінкою.

Микола Аргунов. Портрет Є.І. Бантиш-Каменської. (? 1815/1823). Полотно, олія. Ярославський художній музей

Микола Аргунов. Портрет Є.І. Бантиш-Каменської. (? 1815/1823). Полотно, олія. Ярославський художній музей

З роками популярність Варнека пішла на спад, і новий виток інтересу до його робіт знову виник тільки у ХХ столітті.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу

Живописна Україна. Путивль

Written by lara on . Posted in Живописна Україна

Кожне старовинне місто має своїх «героїв» і персонажів, з якими воно асоціюється і які одразу приходять на згадку. А яке місто спадає на думку, коли кажуть про «Плач Ярославни»? Звісно Путивль. Саме туди ми і відправимось.

Вперше Путивль згадується в Іпатієвському літописі під 1146 роком, але дата його заснування може бути на декілька століть «старшою» за літописну згадку. Розташований на перехресті торговельних шляхів, Путивль відігравав важливу торгівельну та фортифікаційну роль як одна з фортець, що захищали Київську Русь від половців, був центром удільного князівства та за майже 900 років свого «офіційного» існування встиг неодноразово побувати в самому центрі історичних перипетій.

Євген Чуйков (1924-2000), народний художник України. У Путівлі. ХХ ст. Картон, олія