Posts Tagged ‘живопис’

Гармонія образів Гаврили Глюка

Written by lara on . Posted in Статті

Серед художників Закарпаття одне з провідних місць належить Гаврилу Мартиновичу Глюку (1912-1983). Його численні твори, що відтворюють природу і побут рідного краю, пройняті оптимізмом і великою вірою в людину.

Гаврило Глюк. Ланка. 1975. Полотно, олія

Каталонський авангардист Антоні Міро

Written by lara on . Posted in Статті

Серед багатьох імен каталонських художників неможливо не згадати ім’я Антоні Міро – талановитого живописця, графіка, скульптора з Валенсії, який вдало використовує у своїх роботах елементи поп-арту (поп-арт – напрям в образотворчому мистецтві Західної Європи і США, що виник у 1950-1960 рр. як реакція на заперечення абстрактного експресіонізму).

Портрет художника. На згадку про тих, кого немає…

Written by lara on . Posted in Статті

Колекція творів херсонських майстрів у зібранні музею представляє творчість кількох поколінь наших талановитих митців, які взяли і продовжують брати активну участь у художньому житті України, збагачують свій досвід, формують традиції, що відображають розвиток мистецтва нашого краю.

Єгор Толкунов. Художник. 1978. Полотно, олія

Портрет Марії Валентинівни Шаляпіної

Written by lara on . Posted in Статті

У зібранні Херсонського художнього музею серед жіночих портретів пензля старих майстрів є один, історію якого буде дізнатися особливо цікаво. Це полотно відомого живописця, майстра портрету, іконописця, графіка, сценографа Миколи Васильовича Харитонова (1880–1944).

Майбутній митець народився в селянській сім’ї. Закінчив школу в Ярославській губернії. Переїхав до Петербурга, де працював в майстерні з виготовлення вивісок. Близько 1895 р. виїхав на Валаам, став послушником-іконописцем у монастирі.

Через деякий час Харитонов повернувся в столицю, де відвідував заняття в Художній школі Товариства заохочення мистецтв. Як вільний слухач навчався також у Вищому художньому училищі живопису, скульптури і архітектури при Академії мистецтв (1901-1909), в майстерні Іллі Рєпіна.

У 1912 р. він здійснив подорож країнами Європи, довгий час працював у Парижі, удосконалювався в майстерності в учбових класах Мюнхенської Академії мистецтв. Молодий митець писав композиції жанрового змісту, портрети, пейзажі, натюрморти. Був близький до передвижників та майстрів Спілки російських художників.

В роки Першої світової Харитонов був мобілізований. На замовлення так званої Трофейної комісії він створював портретні замальовки воєначальників. Трохи пізніше виконав серію олівцевих начерків і два живописних олійних портрета Федора Шаляпіна, з яким його зв’язували дружні стосунки, що мабуть і пояснює появу чудового портрета другої дружини співака — Марії Валентинівни Шаляпіної (1882-1964), уродженої Марії-Августи Елухен, овдовілої після першого шлюбу з заводчиком Едуардом Петцольдом.

Марія Елухен-Петцольд в молоді роки

Вперше Шаляпін зустрівся з молодою красунею-вдовицею, матір’ю двох дітлахів від першого шлюбу, на Московському іподромі. Федору Івановичу було 33 роки, Марії – 24. До знайомства з Шаляпіним Марія Валентинівна мешкала в Казані. Вона походила з давнього ліфляндського роду, з родини відомого лютеранського пастора Рейтлінгера — полкового проповідника в Страсбурзі та Відні. Дівчина була сьомою дитиною в сім’ї Елухен, мала чудову зовнішність і після закінчення казанської Маріїнської гімназії отримала звання домашньої вчительки.

Федір Шаляпін і Марія Валентинівна Шаляпіна (Елухен-Петцольд)

Практично з цього моменту, співак почав жити на дві родини. Петцольд невідступно слідувала за коханим всюди, куди б він не помандрував. Пізніше, разом з нею та їхніми спільними дітьми, Шаляпін виїхав в еміграцію. Марія Петцольд-Елухен не мала можливості офіційно носити прізвище Шаляпіна — їхній шлюб не був зареєстрований, тому що перша дружина співака відмовила йому в офіційному розлученні. І хоча це дратувало її, вона все одно завжди вважала себе вправі носити прізвище свого геніального чоловіка. «Шаляпіна Марія Валентинівна» – вона представлялася тільки так, по-іншому для неї було просто неможливо…

Промайнули роки… Померли в еміграції Федір Шаляпін і його дружина. Така ж доля склалася і у прекрасного художника свого часу Миколи Харитонова. В 1920 р. він емігрував з Росії до Королівства Сербів, Хорватів і Словенців (колишню Югославію). Оформлював спектаклі в Хорватському народному театрі в Загребі. Пізніше переїхав до Америки, прийняв американське громадянство. Оселився в Нью-Йорку, де і похований.

Микола Харитонов. Портрет Шаляпіної Марії Валентинівни.

Камерний «Портрет Марії Валентинівни Шяляпіної» (приблизно десяті-п’ятнадцаті роки ХХ ст.) вражає своєю витонченістю, колірною гармонією, якоюсь несподіваною елегантністю і коректністю розкриття образу Шаляпіної, її тонкого душевного складу. З полотна дивиться закохана і щаслива молода жінка, одягнена з великим смаком. Кожна деталь прописана художником дуже ретельно. І, скоріш за все, це не тільки тому, що Харитонов був неперевершеним, просто фантастичним, портретистом. Відчувається довірливість відносин майстра та молодої красуні, якому вона дозволила стати свідком свого особистого щастя…

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційним відділом

Проект Анатолія Мельника «Мамайчуки» в Херсоні

Written by lara on . Posted in Статті

До дня народження майстра

У 2015 р. в Херсонському обласному художньому музеї ім. О.О. Шовкуненка більше трьох місяців тривав резонансний виставковий проект Народного художника України Анатолія Мельника «Мамайчуки. Погляд поза часом». Після виставки художник передав в дар музею драматичне за змістом живописне полотно «Порятунок».

Анатолій Мельник. Порятунок. 2009. Полотно, олія

Анатолій Мельник – художник великого формату, передусім, як майстер монументального образу, митець-філософ, правдивий аналітик культурологічного простору, так і як живописець, що обирає відповідний стиль для втілення свого задуму. Його художня промова, як мистецький пазл, є міксом різного типу художніх елементів. Сучасні алюзії, історичні ремінісценції, подвійна свідомість, навіть передбачення, позбавлені пафосності, складають його холодний, надто тверезий, логічно вибудуваний мистецький образ.

Мамайчуки (ця назва походить від імені легендарного козака Мамая) – дотепна авторська знахідка, уособлення українського народу. Хто він, козак Мамай? В народній картині – козак-вояка, що грає на бандурі – типове ставлення українців до метафізики буття, уособлення української ментальності. З іншого боку, це той героїчний дух предків, який боронив землю, оселю, родину. Розміщення такого зображення на стіні в кожній сільській хаті було підтвердженням наявності своєрідного культу.

В картинах Анатолія Мельника Мамайчуки – це потік історично забарвленої художньої свідомості автора, яка волає про трагічну долю українського народу, але без надриву і закликів, а як константа, що віддзеркалює цю даність в іншому вимірі, безпристрасній історичній перспективі, з’єднуючи таким чином минуле та майбутнє. Сучасність – жорстка, конкретна і свідома, неприхована художніми ефектами, яка наче зібрана з осколків протиріч – це підтекст творів Мельника, який відкритий до глядача, дискусії, діалогу.

Тоді в чому відображений особистий погляд автора, його ставлення до тієї невигаданої, болюче гострої сучасності? Відповідь на це питання лежить в площині того ж образу, який постає з картини. Художник начебто розчиняється в гучному племені мамайчуків, історичних нащадків загадкового пращура – невідомого козака Мамая, бо він також до них належить, і його ставлення – це погляд на себе із себе, з глибини свого родоводу. Саме тому він має право на іронію, бо це самоіронія, має право на гротеск, бо це є рефлексією на власне існування у світі.

Контрастне поєднання досить зрозумілого сучасного підтексту та площинно-узагальненої, лапідарної форми, що тяжіє до стилю монументального живопису – цікаве явище в розвитку українського мистецтва ХХ ст., яке ми можемо споглядати ще у «бойчукістів». Проте бажання автора саме так поєднати в своїх творах зміст та його втілення свідчить про намагання адекватно відобразити неоднозначність нашого суспільства, позначеного постійним стиканням взаємовиключних змістів, ідей, думок.

Вигідно відзначаються композиційні рішення автора, дуже влучно вихоплені типові ракурси чисельних фігур, які рухаються, діють, гуркотять в історичному процесі, лунають у часі. Справляє враження вишуканий лінійний ритм композиції, виразність силуетів, співвідношення головного цілого і суворо підпорядкованих тому окремих деталей.

Особливо привертає увагу колористична побудова творів, в якій зосереджена вся емоційна напруга образів, драматизм чи, навпаки, сатиричний запал картини. З іншого боку, відчуття гармонії поєднаних разом іноді протилежних кольорових плям вносить важливий художньо-естетичний компонент в інтелектуально насичений зміст виставки.

Виставковий проект Анатолія Мельника «Мамайчуки. Погляд поза часом» викликав неабиякий резонанс в Херсоні. Розворушене історичними колізіями та закроєне на реалізмі наше суспільство часом досить гостро сприймає виклики сучасного мистецтва. Проте, в даному випадку філософсько-художні, сатиричні та суспільно-значущі посилання автора знайшли розуміння в сприйнятті різних за типом та поглядами глядачів.

Справді, як би ми не ставилися до мистецьких творів Анатолія Мельника, його кричущі, експресивні образи мимоволі закарбовуються у пам’яті. І це природно, бо вони містять ту очевидну даність, те коло суспільних та ментальних негараздів, які ми всі разом добре відчуваємо і повинні гідно переборювати, зберігаючи разом з тим свою національну ідентичність. Саме в цьому полягає добра перспектива на історичне майбуття.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця