У кожної картини є своя історія, але далеко не кожна історія буває настільки цікавою і незвичайною…

Одного разу до музею зателефонував авіаційний інженер з Дніпродзержинська – Сергій Миколайович Литвиненко, який хотів уточнити, чи дійсно в музеї зберігається портрет його знаменитої тітки, в минулому відомої української актриси театру і кіно Катерини Петрівни Литвиненко. Перше, що ми могли відповісти, що жодного портрета з таким ім’ям до нас ніколи не надходило. Так виникла перша загадка. На наш подив, репродукція портрета, яку Сергій Миколайович надіслав нам і яка зберігається у нього дома, в точності відтворювала картину з колекції музею пензля відомого художника Ісака Тартаковського, учня нашого земляка, академіка живопису Олексія Шовкуненка.

Це велика картина розміром 125х89 см під назвою «Жіночий портрет» з авторськими ініціалами і датою в лівому нижньому кутку – 1959 рік. На портреті зображена гарна, впевнена у собі, молода жінка у довгій темно-синій сукні, що сидить в півоберту до глядача на стільці з високою спинкою.

Ісак Тартаковський. Портрет актриси Катерини Петрівни Литвиненко. 1959. Полотно, олія

На жаль, ми нічого не знали про цей портрет і рідко показували його нашим відвідувачам. Сергій Литвиненко не тільки допоміг нам встановити особистість невідомої, але й розповів сімейну історію про її акторське життя.

Народилася Катерина Петрівна Литвиненко 7 листопада 1921 року в селі Сухий хутір на Дніпропетровщині. Навчалася в Дніпропетровському театральному училищі. Багато їздила по країні, грала різні ролі в театрах Дніпродзержинська, Мукачева, Северодвінська, Одеси. З Одеського театру, де вона працювала, Київська кіностудія ім. Олександра Довженка запросила її на головну роль у мелодрамі Віктора Івченка та Ісаака Шмарука «Доля Марини». Катерина Литвиненко дебютувала в кіно разом з Леонідом Биковим, згодом великим українським актором і режисером.

Фільм вийшов у прокат в лютому 1954 року. Його новизна полягала в тому, що вперше в радянському кінематографі творці фільму прагнули показати не просто жіночу долю мешканки села, а важливість вищої освіти, навчання для успішної кар’єри простої трудівниці. Щастя радянської жінки може бути не тільки в любові і благополучному особистому житті, а й у тому, щоб стати освіченою і успішною, отримати визнання суспільства. Таким був основний лейтмотив фільму. Щоправда, кінцівка цієї кінострічки вельми сумна, не типова для більшості радянських фільмів того часу.

У цьому ж році, через місяць, фільм «Доля Марини» був представлений на Сьомому Канському кінофестивалі, де мав гучний успіх. За легендою, Катерині Литвиненко, яка була присутня на урочистостях, вручили головний приз – Пальмову Гілку, але вона, нібито, була віддана після повернення до Києва у відповідний держфонд, звідки потім зникла.

Є безліч свідчень дійсно реального успіху цього фільму у Франції, де із захопленням ставилися до нашої актриси, головної героїні фільму. Найзнаменитіші художники світу – кубісти – Пабло Пікассо і Фернан Леже в знак вдячності подарували «Марині» свої роботи (кераміку).

Збереглися навіть захоплені відгуки преси. Ось цитати з французьких газетних видань того часу:

«Мені пощастило бути присутнім на перегляді фільму «Доля Марини». Коли включили світло, вибухнула гучна овація на честь Катерини Литвиненко, виконавиці головної ролі. Жан Кокто, голова журі фестивалю, сам підійшов вітати Катерину, яка сиділа у своїй ложі і посміхалася крізь сльози».

«Незабутнє сприйняття органічності національного образу у житті і на екрані. До самого готелю Катерина чула привітальні оплески. Жінка незвичайної простоти, мало властивою зіркам світового кіно, дивовижної краси і абсолютної природності в поведінці. До цього рекорд автографів належав Джині Лоллобриджиді. Катерина Литвиненко перевищила його 2 квітня 1954 року».

«На сходах Палацу фестивалів після перегляду «Долі Марини» з’явилася Катерина… Натовп супроводжував актрису аж до готелю «Карлтон»… По дорозі так напирали, що Катерина продавила спиною скло вітрини магазину. «Я компенсую Вам збитки», – збентеженно промовила вона . «Ну, що ви, – заспокоїв її господар, – ви зробили мені всесвітню рекламу. Такого не робила ще жодна кінозірка».

«Глибоко схвильованою, збудженою, щасливою постала перед глядачами Катерина Литвиненко. Її чисті риси обличчя, виразні великі карі очі випромінювали непереборну радість життя. Це була справжня українка».

Вона пережила справжній тріумф, адже так само схвально про неї писали і на Батьківщині, до неї почали надходити численні листи від шанувальників з усіх кінців країни. Ще раніше у Києві Катерина Петрівна познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, письменником-перекладачем Романом Миколайовичем Терещенком. Їхній будинок став місцем зустрічей відомих діячів культури того часу, серед яких були поет Самуїл Маршак, художники Василь Касіан, Микола Глущенко та інші.

Тим часом людська заздрість і підступна політична ідеологія робили свою справу. Незабаром Катерина Петрівна залишилась без роботи, її затаврували «аморальним» способом життя. Щоб підтримати актрису у скрутний час, Гнат Петрович Юра, видатний український режисер, народний артист СРСР, запросив Катерину Литвиненко працювати в театр ім. І.Франка, де вона згодом зіграла понад 100 ролей. Також актриса багато знімалася в кіно. В її послужному списку такі кінороботи як: «Є такий хлопець», «Загін Трубачова бореться», «Кров людська не водиця», «Наш спільний друг», «Українська рапсодія», «Прості турботи» і інші. У 1960 р. Катерина Литвиненко отримала звання Заслуженої артистки Української РСР. Пішла з життя актриса всіма забутою, тихо і непримітно, в 1997 році, була похована в Києві.

Збереглося безліч чорно-білих і кольорових фотографій Катерини Литвиненко і тільки два живописних портрети, обидва пензля Ісака Тартаковського. На одному з них актриса зображена на повний зріст, він зберігається в родинній колекції художника, а інший, де Катерина Петрівна у віці 38 років зображена сидячою на стільці, – у Херсонському обласному художньому музеї. Свого часу цей портрет був закуплений у Ісака Тартаковського Дирекцією художніх виставок України та переданий у 1966 році в художній відділ Херсонського краєзнавчого музею, звідки потрапив до нас.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Зміна пори року – одна з улюблених тем художників-пейзажистів. Весна визнається митцями найбільш благодатною в плані підбору творчого матеріалу. У роботах митців ХХ ст., представлених в експозиції, ми немов вдихаємо пряну свіжість повітря, чуємо дріб капелі і дзвінкий гомін птахів…

На виставці можна побачити весняні пейзажі, натюрморти та жіночі портрети провідних художників ХХ ст.

Весняне пробудження неможливе без квітів – різнокольорових, ніжних, чарівних. Дивлячись на фантастично-барвисті «Натюрморт на фоні моря» (1973) та «Українські квіти» (1976) неперевершеного українського живописця Миколи Глущенка, «Васильки та ромашки» (1966) пензля нашого славетного земляка Георгія Курнакова, ніжний «Букет мімози» (1930-ті рр.) послідовника імпресіоністичного напрямку у мистецтві Давида Штереберга, немов відчуваєш їх витончені аромати.

Експозиційний ряд прикрашає дуже своєрідне за кольорами, ліричне полотно Анатолія Платонова – одного з корифеїв пейзажного живопису Херсонщини (Весна в Седневі. 1976).

Ще одним послідовником імпресіонізму був відомий кримський митець Федір Захаров. Його робота «Весна» (1962) сповнена жаги до життя і любові до навколишнього світу.

Жіночий образ трансформується в рамках часу і стилю.

Родзинкою експозиції є яскраве полотно послідовника Товариства пересувних художніх виставок, члена петроградського Товариства художників-індивідуалістів Шарапова Д.П., яке носить відгомони салонного портрету (Жіночий портрет. 1920-30-ті рр.).

Твори херсонського митця Єгора Толкунова характеризуються неординарним і своєрідним живописним втіленням. Для них притаманна сміливість творчого пошуку, прагнення до вияву авторської індивідуальності. У своїх роботах художник демонструє абсолютно різну жінку: ніжну і мінливу (Чекання. 2006) або навпаки сміливу, іронічну та вибухову (Тетяна. 1996).

Яскравим доповненням експозиції є ніжний і витончений портрет дівчини у рожевому вбранні пензля Самуїла Невельштейна (Люся. 1975) та ліричне полотно відомого українського майстра Сергія Одайника, просякнуте вираженням любові матері до своєї маленької дитини (Сон. 1979).

Напередодні дня народження (21.03.1884) в експозиції репрезентовано твори Народного художника СРСР Олексія Шовкуненка, чиє ім’я носить Херсонський художній музей.

Всі представлені роботи характеризує поетична піднесеність, яскравість живопису та життєвість образів. Для кожного свого полотна митець створює оригінальну композицію, знаходить своєрідні художні і технічні прийоми зображення (Півонії і ромашки. 1950; За шиттям. 1940; Молодиця. 1938).

На виставці «Жіноче обличчя природи» представленй живопис ХХ ст. з колекції Херсонського обласного художнього музею ім. О.О.Шовкуненка.

Природа завжди була однією з основних натхненниць багатьох поколінь художників. Вони оспівували її красу у своїх творах, йшли до неї як до вчителя, що завжди може здивувати новим творінням — красою форм, неповторністю барв… І у різні пори року природа здатна дивувати по-своєму. Та щовесни вона дарує нам надзвичайну феєрію розмаїття кольорів та настроїв. І в цей час вона поводить себе наче примхлива панянка: то вона привітна і лагідна коли сяє сонце і легкий вітерець гойдає першу весняну зелень, то чимось засмучена — і небо затягнуло густими хмарами, з яких потроху накрапає дощик… І в жодному разі не варто злити цю панночку, бо гнів її — то весняні грози з їхнім буянням стихії.

Багато хто намагався на своєму полотні передати цю мінливу красу, та лише одиницям вдалося «спинити» цю миттєвість. Сьогоднішня наша розповідь саме про такого майстра. Художника, який присвятив свою творчість темі оспівування природи — Народному художнику СРСР, лауреату державної премії ім. Т.Г. Шевченка, Заслуженому діячу мистецтв України Захарову Федору Захаровичу (1919-1994).

Уродженець Смоленщини, Федір Захарович завершив Московський державний художній інститут ім. В.Сурікова. По завершенню навчання художник переїздить в Крим, де викладає у Сімферопольському художньому училищі ім. М.Самокиша (1950-1951). З 1953 року оселяється у Ялті, де проведе решту свого життя.

Федір Захарович здобув собі славу співця кримської природи, одного з найкращих колористів та темпераментних живописців серед численних майстрів пейзажного живопису. У своїх пейзажах Захаров не обмежувався зображенням конкретних деталей, а прагнув розширити рамки перших вражень та точно передати стан природи.

Чіткість композиційної побудови, свіжість колористичних рішень, широкий мазок та неповторна гра світла і тіні — все це разом з абсолютною достовірністю передачі стану природи надає пейзажам Захарова емоційний ліричний настрій, а іноді, навіть якогось філософського «звучання».

Не стала винятком і представлена робота Федора Захаровича «Весна» (1962), яка знаходиться в колекції Херсонського художнього музею, — прозорість весняних талих вод, що віддзеркалюють яскраву синяву небес, вітер, що грається ще голими вітами дерев, поміж яких проглядають острівки залишків снігу. І все це ніби огортає ранкове проміння сонця. Майстер вдало передає стан весняної відлиги та перших паводків, що невеличкі струмки перетворюють у повноводні ріки, змушуючи їх підбиратися ближче до людського житла.

Робота Федора Захарова «Весна» представлена на виставці «Жіноче обличчя природи» (2019).

Анна Фурса, накуова співробітниця

11 жовтня в Херсонському обласному художньому музеї ім.Олексія Шовкуненка відкрилась виставка «Микола Гепард. Асоціації», присвячена Дню художника України. В залі представлено 46 графічних робіт відомого херсонського майстра, заслуженого художника України Миколи Анатолійовича Гепарда.

Виставку відкрила завідуюча науково-експозиційним відділом Наталія Кольцова, яка розповіла про ідею створення першої персональної виставки Миколи Гепарда в музеї та представила його присутнім.  Сам митець поділився концепцією своїх творів та розповів, чому для нього важливо представляти свої роботи на персональних виставках не часто — раніше художник робив це раз на десять років.

Автора привітали колеги по цеху, серед яких — молодий майстер-аматор Сергій Серко, який розповів історію знайомства з художником. Від імені лікарні ім.Є.Є Карабелеша, у дворику якого знаходиться одна з дерев’яних скульптур майстра, художника привітала директор закладу. На вернісаж завітали керівництво та  викладачі Херсонської художньої школи, викладачі та студенти Херсонського училища культури, творча молодь міста, друзі майстра, представники преси.

Митець провів невелику екскурсію по виставці та поділився власними секретами. У витончених творах Миколи Анатолійовича можна відчути умиротворення, спокій або експресію та динаміку. Фольклорні мотиви, міфологічні образи, ностальгічні замальовки, незвичайні птиці й риби, щемливі в своїй простоті пейзажі – все це породжує уява Миколи Гепарда, художня мова якого з кожним роком стає все більш різноманітною, багатшою та складнішою.

Творчість Миколи Гепарда також знайома кожному херсонцю по паркових скульптурах, які прикрашали затишні куточки нашого міста. Зараз в публічному просторі скульптуру майстра можна побачити на вулиці Суворова — це художнє різьблення на в’язі, яке потребує збереження та реставрації. Закликаємо усіх небайдужих херсонців взяти участь у проекті зі збереження дерева, що росте з часів славетного Суворова і не набагато молодше за Сполучені Штати Америки. Подробиці — https://firstregion.com.ua/novyny-hersonshhyny/v-hersone-gybnet-unykaln%d1%8bj-art-ob%d1%8aekt/?fbclid=IwAR361U8PSpViQcPZIz-Fk3aqw8BVoFbuYVuc5wjv15E-9f47f4PeeTraDUE.

Завітайте на виставку, щоб побачити оригінальні графічні твори майстра, роботи якого прикрашають музейні та приватні колекції України, Канади, США, Франції, Австрії, Німеччини, Португалії, Угорщини,  Росії.

11 вересня в Херсонському обласному художньому музеї ім.О.О.Шовкуненка відбулося урочисте відкриття першої, у стінах музею, персональної виставки «Пізнай себе» молодого херсонського художника Валерія Кописова.

З привітальним словом  на вернісажі виступили заступник голови ХОДА Світлана Чепіга, начальник Управління культури Світлана Думинська. Заступник директора з наукової роботи Владислава Дяченко та завідувач науково-експозиційним відділом Наталя Кольцова розповіли про творчу біографію художника та зміст виставки.

Виступаючі наголошували на тому, що важливо давати можливість молодим художникам показувати свою творчість у стінах музеїв, відкривати нові імена в сучасному мистецтві, залучати до музею різноманітну аудиторію. Заступник голови ХОДА Світлана Чепіга відмітила, що зі свого боку буде активно підтримувати та сприяти поглибленню співпраці молодих митців та Художнього музею.

Сам автор, представляючи свою виставку та розповідаючи про концепцію, закладену в неї, відзначив, що пізнання себе важливе не лише для кожної окремої особистості, але і соціуму загалом: «Пізнай себе і суспільство буде більш цікавим та гармонійним».

На відкритті були присутні художники-учасники Всеукраїнського пленеру на базі факультету Культури і мистецтв ХДУ, творча молодь Херсона, численні представники місцевих ЗМІ.

Завітайте на виставку!

#art_museum_ks #этоХерсон #цеХерсон #явхерсоне #khersonin#z_kherson #kherson #kherson_wow #kherson_news #rest_in_kherson#top_kherson #iseekherson #kherson_blog #khersononline #khersongram#kherson24 #kherson_lifestyle #khersontoday #kherson_life #visualkherson#timeout_kherson #ukraine_life_style #made_in_kherson #masterpiece #art#inspiration #excibition