Запрошуємо! 11 та 12 лютого Художній музей призначає побачення саме Вам.

Завітавши до нашої експозиції, дізнайтеся, яке кохання чекає на Вас у День Святого Валентина, та який твір стане Вашим особистим талісманом…

“В якому стилі ваше кохання?” — це привід подарувати собі, близькій або коханій людині романтичну пригоду у світі творів мистецтва.
Усі питання задавайте за телефоном: 49-31-64

З 18 по 22 січня наш музей бере участь у Міжнародному флешмобі музейних селфі.

Щоб приєднатися, Вам потрібно прийти до музею, зробити “селфі” (фотопортрет власноруч) на фоні чи поруч з улюбленим експонатом та опублікувати його в соціальних мережах із хештегом #MuseumSelfie та #ArtMuseumKherson. Ми будемо слідкувати за вашими світлинами у Facebook, Twitter, Вконтакте, Одноклассники.

Ось які селфі було зроблено протягом минулих флешмобів:

В Україні цьогоріч акція пройде вже втретє. У 2016-му році до Міжнародного дня музейного селфі долучилось близько 50 українських музеїв. Як все починалось? У 2014 році Мар Діксон разом із донькою відвідала декілька лондонських музеїв. Зроблені нею світлини отримали великий успіх та значну кількість послідовників. Наразі жінка продовжує вести власний сайт про музеї та мистецтво.

Міжнародний день селфі в музеї охоплює все більше і більше людей, музеїв, міст та країн. Флешмоб покликаний привернути увагу до музеїв та їх колекцій. А завдяки соціальним мережам відбувається чимала популяризація надбань світової культури.

В експозиції представлені твори відомої художниці минулого століття Олександри Натанівни Латаш, яка переважно працювала у техніці кольорової літографії. Виставка приурочена до святкування  Різдвяних та Новорічних свят.

Майстриня жила і працювала  у місті на Неві. Протягом багатьох років її поєднували  дружні стосунки з  ленінградським  графіком Борисом Миколайовичем Єрмолаєвим, який зберіг роботи Латаш після її смерті і сприяв тому, що рідна сестра художниці, Сусанна Натанівна, передала їх в дар  Херсонському художньому музею.

Олександра Латаш народилася 22 лютого 1909 р. у місті Рига. Через два роки після її народження сім’я  переїхала до Петербургу, де пізніше Олександра  поступила вчитися до Державного технічно-промислового технікуму. Її вчителями були відомі  майстри пензля: Кузнєцов П.В., Мєшков В.М., Володимиров І.О. та інші.

Після закінчення навчання молода художниця працювала у редакції газети «Зміна», видавництві учбово-педагогічної книги, у ленінградському Домі моделей, займалася викладацькою діяльністю, активно працювала творчо. Своїми роботами вона брала участь у конкурсах і виставках, її твори сьогодні займають своє  місце у музейних колекціях.

У роки фашистської навали майстриня евакуювалася до Тюмені, де працювала головним художником газети «Тюменська правда».  Після повернення  у 1946 р. до рідного міста Латаш стала членом Спілки художників СРСР і головним художником ленінградського Дому моделей. Розквіт її творчості  та формування індивідуального творчого почерку   припадають на 50-60-ті роки ХХ ст. В цей же час вона активно працює в Ленінградській литографічній експериментальній майстерні, створює ескізи театральних костюмів, серії графічних робіт на дитячу, етнографічну, театральну теми. Твори майстрині дуже світлі, радісні,  виразні. Велику роль в них відіграє силует і декоративна основа кольору.

Борис Миколайович Єрмолаєв у своїх спогадах дуже тонко охарактеризував художницю: «Вона була безпосередня, безкорислива та щира як дитина… Вроджена дитячість була її щастям, брала у полон усіх… Все її життя було схоже на творчість дітей. Мистецтво для неї не мало нічого  спільного зі справою. Воно було для  Олександри Натанівни просто необхідним явищем, таким як  радість,  злагода, посмішка….». Може саме тому дитячі образи в роботах Латаш наповнені дивним світлом, вони дуже зворушливі, безпосередні та ніжні. В своїх творах  майстриня відтворила звичайну дітвору: зосереджені юні балерина та віолончелістка, дівчинка з улюбленою кицею, чергова, яка перейнялася важливістю дорученої справи, серйозний хлопчик з ескімо… Роботи «Школяр» (1955) та «Першокласниця» (1946), які вражають своєю щирістю, теплотою та глибиною проникнення в дитячу психологію,  перенесуть представників старшого покоління в далекі 50-ті, дадуть їм можливість згадати про щасливі роки свого  дитинства.

В експозиції також представлено кілька натюрмортів, виконаних дуже яскраво, соковито, в своєрідній експресивній манері.

В експозиції  представлено 85 творів мистецтва, виконаних видатними українськими та російськими живописцями і скульпторами, які прийняли і втілили у своїй творчості нові  віяння так званого критичного реалізму. Деякі живописні полотна, з різних обставин, ніколи не були представлені на виставках і експонуються вперше.

У другій половині ХІХ ст. критичне відношення до дійсності, яскраве відображення громадянської  та моральної позиції, гостросоціальна направленість стають характерними для образотворчого мистецтва, в якому формується нова художня система бачення – реалізм.

На рубежі 1860-70рр. у російському та українському живописі відбувається перелом, який відобразився у тісному зближенні мистецтва з передовою громадською думкою.  На відміну від відживаючого академічного напряму виник новий прогресивний напрям, який  справив значний ідейно-естетичний вплив на національні культури. У 1870 році було створено Товариство  пересувних художніх виставок, яке закономірно продовжило розвиток демократичних і реалістичних пошуків художників.  Домінуючим жанром у передвижників  став побутовий жанр, який  правдиво передає повсякденне життя людей.  Усі класи, усі прошарки суспільства того часу показані ними у всій життєвій переконливості. Стверджуючи першість змісту у творі, члени Товариства надзвичайно вимогливо ставилися до форми, художньо пластичного вирішення ідейних завдань.

Ідея  створення організації Товариства передвижників, перша виставка якого відкрилася 29 листопада 1871 року у Петербурзі,  належить росіянину Мясоєдову Г.Г., який багато часу прожив на Україні, в Полтаві, де і був похований. Саме він став  автором статуту ТПХВ і залишався незмінним членом правління протягом  сорока років. Але перш за все Мясоєдов був художником.  (В бурю. 1904; Питання. Друга половина XIXст.).

Глибокий слід залишили передвижники в історії українського образотворчого мистецтва. Товариство ідейно й організаційно об’єднало розпорошені та нечисленні на перших порах українські художні сили.  Під безпосереднім впливом  передвижників в Одесі, Києві та інших містах виникли місцеві товариства художників, які ставили перед собою завдання аналогічні передвижницьким. Найбільш послідовним і дійовим у цьому відношенні було Товариство південноросійських художників в Одесі (1890). Багато робіт митців цього об’єднання представлено в колекції музею, а  невеличкий, дуже сонячний етюд одного з його активних членів – Дворникова Т.Я. прикрашає експозицію виставки (На терасі. Кінець XIX ст.).

Чудовим знавцем життя і побуту українського села був киянин Пимоненко М.К. В його полотнах завжди відчувається любовне ставлення до простих людей і до природи рідного краю. Недаремно І.Рєпін називав Пимоненка «живим зображувачем України». В експозиції  представлено жанрове, сповнене динаміки, полотно «Вербна неділя», в якому автор намагається надати глибоку психологічну характеристику  відразу цілої групи людей. (Вербна неділя. Друга половина XIX ст.).

Вірним традиціям передвижницької пейзажної школи завжди залишався киянин Крижицький К.Я., який писав природу без прикрас, виключно такою, якою він її бачив (Зимовий пейзаж з млинами. 1900).

Особливий інтерес представляє полотно одеського  живописця Столиці Є.І., судячи з усього, створене ним під час його участі в експедиції адмірала Макарова С.Й. в північні широти Арктики, зокрема на острів Шпіцберген. Майстром була написана велика серія полотен і етюдів на полярну тематику (Північний пейзаж. 1910).

Окрасою виставки є великомасштабні полотна художників-реалістів і майстрів історичного жанру Золотникова Ф.О. «Зустріч молодих» (за виконання у 1912р. цієї роботи Золотников одержав звання художника) та Шарапова Д.П. «Поцілунковий обряд» (копія з відомого історичного полотна Маковського К.Є. 1904).

Експозицію виставки прикрашає багато  пейзажів, дуже різних за тематикою та манерою виконання, але усі полотна об’єднує єдине – велика любов до рідної землі, яка є невичерпним джерелом натхнення для усіх художників того часу (Боголюбов О.П. «Море»; Бялиницький-Біруля В.К. «Місячна ніч у селі». 1918; Дубовський М.Н. «Зимовий пейзаж»;  Жуковський С.Ю. «Осінь у парку». 1916; Єндогуров І.І. «Лісова річка»; Корін О.М. «Місячна ніч на річці»; Єгорнов С.С. «Пейзаж». 1901  та інші).

Експозицію виставки, як завжди, доповнюють скульптурні твори, виконані відомими майстрами малої пластики, членами і експонентами ТПХВ – Забелло П.П. (Єрмак. 1889), Ліберіхом М.І.(Ведмідь. 1914), Соловйовою О.А. (Гоголівські персонажі. 1906) та інших.

К.Я. Крижицький. Зимовий пейзаж з вітряками.1900 р.

О. А. Наумов. У мирового судді.

В експозиції представлені твори іконопису кінця XVII — початку XXст. із зібрання Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка.

Мистецтво іконопису має свої особливості. Воно набуло найбільшого розповсюдження у Православ’ї.

З прийняттям у 988 році Християнства, до Київської Русі з Візантії були привезені перші ікони, як невід’ємний атрибут релігійного  культу. Місцеві майстри вчилися на високих взірцях візантійського іконопису, переймаючи досвід, естетичні та художні канони.

Слово «ікона» походить від грецького «ейкон» — образ, зображення. Розвиток іконографічних типів  займав чималий відрізок часу. Поступово ікона змістовно збагачувалась і духовно поглиблювалась. За своєю суттю ікона є сакральною річчю, бо має статус священного образу. За уявленням віруючих, ікона не замінює святого, а свідчить про його присутність. Образи, втілені в іконах, вважаються взірцем моральної чистоти і одухотвореності.

Матеріали, які використовуються в іконописі – це дерев’яна дошка  як основа для зображення, паволока – тканина, яка наклеюється на дошку, темперні фарби на яєчному жовтку,  олифа або лак.

Релігійний зміст ікон визначив не тільки строго канонізований характер зображення, а й вироблення своєрідної системи художніх прийомів. Для ікон характерне умовно-площинне трактування зображення, ритмічність строгої композиції, виразність ліній і кольору.

В експозиції представлені різноманітні ізводи із зображенням найбільш шанованих у Православ’ї образів: Іісуса Христа, Діви Марії, євангелістів і апостолів («Спас у Силах». XVII ст., «Богоматір Феодоровська». XIX ст., «Богоматір Одигітрія». Поч. XXст., «Іоанн Богослов у мовчанні». Поч. XIX ст., «Миколай Чудотворець». XIX ст. та інші).

Широкого розповсюдження на Русі набули так звані «житійні ікони», де зазвичай, в середині композиції зображувався святий, а на полях, у прямокутних клеймах, події, які ілюструють його життя («Святий Миколай Чудотворець з житієм» у срібному окладі XIXст., «Св. Великомучениця Варвара з житієм». Перш. пол. XIX ст.).

«Пророк», «Апостол Пилип», «Євангеліст Лука» є прикладами ікон «північного письма» XVIIст. Приземкуваті, міцні фігури святих втілюють у собі народні смаки та уявлення.

Кілька ікон експозиції дають уявлення про українську ікону, для якої, у свій час, характерним стає прагнення вийти на самостійний шлях, знайти власний стиль, не відриваючись від художніх традицій та спираючись на могутній пласт народних естетичних уявлень. Не зраджуючи духовним ідеалам, українські ікони демонструють своєрідне живописне трактування образів, ліричну та поетичну інтерпретацію релігійних сюжетів (Чудо Св. Георгія про змія з Апостолами Петром і Павлом». XIX ст., «Причастя. Христос-Виноградар» XIXст., Богоматір «Вгамуй мої печалі» XIXст., «Апостол Андрій Першозваний». XIX ст., «Коронування Діви Марії». XIXст.).

Особливу увагу привертає ікона «Христос і самарянка» (поч. XIX ст.). Цей твір,  виконаний невідомим українським майстром в академічному стилі, є подарунком музею відомого колекціонера і мецената Е.Фальц-Фейна (князівство Ліхтенштейн).

Доповненням експозиції є оклади, виконані з дорогоцінних металів.

Св. Пророк Захарія і цар Давид. Початок ХІХ ст.

Богоматір Одигітрія. Початок ХХ ст.

Христос і самарянка. Перша половина ХІХ ст. Дар Е. Фальц-Фейна