Вишиванка — поема життя,
Закодована вічність в узорах.
Їй ніколи нема забуття:
Геній Роду не стерти на порох!

Надія Красоткіна

Олександра Бельська. Блуза жіноча. ХХ ст. Штапельне полотно, муліне, вишивка низзю.

Історія української вишивки сягає корінням у глибину століть. Дані археологічних розкопок, свідоцтва мандрівників підтверджують, що вишивання як мистецтво існує в Україні з незапам’ятних часів. Вишивка – один з найулюбленіших і найпоширеніших різновидів народної творчості. У виробах українських майстринь захоплює піднесений світ краси і фантазії, поетичне осмислення життя, світ натхненних образів, пов’язаних з міфологією, традиціями та уявленнями наших предків. Із покоління в покоління жінки передавали як спадщину найяскравіші зразки орнаменту та таємниці своєї техніки.

Відкриття виставки «Мамайчуки», 2016

Вироби майстринь із різних регіонів України завжди відрізняються один від одного колористичною гамою композицій та видами швів, котрих налічується близько ста і які характерні тільки для певних етнографічних районів: Полтавщини, Полісся, Київщини, Закарпаття. В нашій країні вишивкою прикрашають рушники, фіранки, жіночий і чоловічий одяг. Особливою любов’ю майстринь користуються вишиванки і рушники, в яких втілено численні народні вигадки і фантазії. Здавалося б, такі прості предмети нашого побуту є вагомою частиною скарбниці колективного генію українських митців.

Олександра Бельська. Сорочка чоловіча

В колекції музею представлені старовинні та сучасні рушники, серветки, предмети національного одягу, розшиті купони, шалі та хустки. Серед них – виконана в традиціях Західної України вишиванка відомої української майстрині Олександри Іванівни Бельської (1889-1971), яка народилася, здобула художню освіту та мешкала все своє життя в Києві. У неї, як і у кожній майстрині, було безліч «таємниць», пов’язаних з технікою вишивання і добором ниток. Вишивальниця досконало володіла «мовою» орнаментального письма, відчувала енергетику кольорів, поєднувала їх зі своїми почуттями і помислами.

Неможливо уявити традиційну українську хату без рушника. Він грає важливу роль в побуті та обрядах українського народу. В сьогоденні, коли за повсякденними клопотами не приділяється належної уваги народним традиціям, ми все одно час від часу обов’язково згадуємо про рушник. Обійтися без нього неможливо якщо очікуються значні події в сімейному житті: весілля, хрестини, новосілля, православні свята тощо.

Окрасою музейного зібрання є старовинні рушники (друга половина ХІХ ст.), виконані невідомим майстром у класичних червоно-чорних кольорах. Дещо наївні, вони підкорюють своєю щирою безпосередністю, своєрідною народною естетикою, вмілим «обробленням поля» рушника і знанням народних традицій.

Майстриня Ганна Гладченко

Кілька років тому в музеї експонувалася персональна виставка відомої херсонської мисткині Ганни Гладченко, яка у числі провідних українських майстрів художньої вишивки брала участь в акції по виготовленню вишитої карти України. Майстриня працювала над створенням одного з найбільш складних орнаментних малюнків – кримсько-татарського «Дерева життя». Після завершення експонування вишивальниця подарувала музею кілька своїх робіт, за що ми, як завжди, дуже вдячні.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозіційного відділу

Лев Феліксович Лагоріо (1827-1905), генуезець за походженням, нащадок старовинного роду сицилійських аристократів, народився у Феодосії в родині неаполітанського віце-консула. Зачарований морськими пейзажами, хлопчик годинами міг дивитися на хвилі, скелі, кораблі. Десятирічним він вже пристойно малював морські види і судна, руїни і гори. В одинадцять знайшов собі кумира — знайомство у 1838 році юного Лагоріо з Іваном Айвазовським виявилось доленосним. Видатний мариніст допомагав молодим талантам-початківцям і надавав свою майстерню всім, хто виявляв схильність до мистецтва. Він зіграв у долі свого першого учня важливу роль наставника, що багато в чому визначило тематику і образний лад полотен Лагоріо. З усіх численних жанрів живопису Лагоріо обрав мариністику і залишився їй вірним на все життя. Однак, на відміну від Айвазовського, який створював свої шедеври по пам’яті, Лагоріо писав картини по ретельних етюдах з натури.

У 1843 р. шістнадцятирічний Лагоріо був зарахований до Академії мистецтв у клас професора пейзажного живопису Максима Воробйова, з якого вийшов і Айвазовський. Одночасно Лагоріо займався в класі батального живопису у професора Зауервейда. Але юнака особливо захоплювало зображення моря, він навіть заради вдосконалення своєї майстерності, для вивчення військового корабля здійснив подорож на фрегаті «Грозящий», а рік по тому на власному човні для написання етюдів плавав по Фінській затоці. Уже в академічні роки склалася оригінальна манера художника, яку відрізняє спокійне співзвуччя коричнево-золотистих і сіро-синіх тонів, ясно організована композиція, м’який, тонкошаровий живопис, вміла передача світлоповітряного середовища.

У 1850 р Лагоріо закінчив Академію мистецтв з великою золотою медаллю і званням класного художника I ступеню, що давало право на пенсіонерську поїздку за кордон. Але спочатку він був відправлений на Кавказ «для написания тамошних видов». А потім таки відбулась тривала пенсіонерська поїздка в Європу. Лагоріо жив і працював у Франції, Італії, Швейцарії та Голландії, звідки привіз близько 30 картин. Результатом цієї поїздки стало отримання звання професора пейзажного живопису, минаючи звання академіка. Географія творчих подорожей художника була досить велика, однак дослідники його творчості відзначають, що саме роботи, створені Лагоріо в Криму, відрізнялися особливою свіжістю палітри.

Лев Лагоріо. Вивантаження пасажирського судна. Човен в морі. 1888

Музейну експозицію прикрашає полотно Льва Лагоріо «Розвантаження пасажирського судна. Човен в морі» (1888), яка демонструє особливий почерк митця. Загалом, творчості Лагоріо притаманні спокій та ліризм, дослідники виявили серед його полотен лише одну бурю на морі та одну корабельну аварію. І хоч на картині «Розвантаження пасажирського судна…» човен ще знаходиться на гребені високої хвилі, відчуття загрози це не викликає.

Для Лагоріо не було другорядних, незначних деталей — все написано фотографічно точно до найдрібніших деталей. Дивує майстерність художника в зображенні водної поверхні — ще схвильованої, але немов би прозорої. Колірна гамма полотна досить стримана, але збагачена введенням різноманітних рожевих і блакитних тонів.

У своїх творах Лев Лагоріо завжди залишався романтиком, який вміє розгледіти в природі різні відтінки настроїв і почуттів. Майстерність, емоційність, безпосередність і щирість картин художника вражають людей у всі часи — від сучасників митця до сьогоднішніх поціновувачів мистецтва.

Лариса Жарких, наукова співробітниця

Пройшло вже багато років з того моменту, коли колекція Марії Іванівни Корніловської, згідно з її заповітом, переїхала з міста на Неві до фондів Херсонського художнього музею. Не всі роботи цього зібрання мають високий рівень виконання. Але в більшості своїй, це твори – живописні полотна, графічні аркуші, скульптури, предмети декоративно-ужиткового мистецтва, — які прикрасять будь-яку музейну експозицію. Серед них — жанрова композиція відомого французького скульптора-анімаліста П’єра-Жюля Мена (1810-1879).

П’єр-Жюль Мен. Франція. Кабан, зацькований собаками. 1846. Група. Бронза, лиття.

Майбутній митець народився в сім’ї ремісника, в юнацькі роки освоїв ливарну справу і отримав навички художньої ліпки. Судячи з усього, був скульптором-самоуком, відомостей про його навчання у вищих мистецьких навчальних закладах немає. Багато і постійно малював тварин — домашніх і диких — з натури, відвідував з цією метою паризькі Ботанічний і Зоологічний сади. Свої перші моделі створював для виконання їх в порцеляні на Севрскій мануфактурі. Надалі Мен робив в бронзі виключно невеликі кабінетні групи і ніколи не займався монументальною скульптурою. П’єр-Жюль заслужив собі прекрасну репутацію і популярність якістю виливки і пластикою своїх моделей. Був модним і затребуваним скульптором. Сам відливав свої моделі у власній ливарній майстерні і завжди керував прочеканкой і накладенням патини.

Скульптурна група «Кабан, зацькований собаками» (1846) представляє сцену псового полювання на дикого кабана. Дана тематика була надзвичайно популярною в другій половині XIX ст. Композиція продумана і опрацьована до найдрібніших деталей. Автор майстерно передає напругу як самої сцени, так і стану тварин. Сам виріб відноситься до розряду ексклюзивних інтер’єрних анімалістичних скульптур й відлитий, скоріш за все, на найбільшій в Росії бронзоливарній фабриці Адольфа Морана (француза за походженням) в Петербурзі, що виробляла художню інтер’єрну бронзу. В другій половині XIX ст. найбільш важливою частиною асортименту фабрики була саме інтер’єрна скульптура. Окрім того, підприємство виготовляло розкішні люстри, годинники, чорнильниці, а також безліч інших художніх виробів з бронзи.

За своє життя Мен створив понад 240 скульптур, які знаходяться в музейних та приватних зібраннях. Дві роботи цього видатного майстра є окрасою колекції Херсонського художнього музею.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозіційного відділу

Художник Анатолій Биков, який належить до старшого покоління сучасних митців Херсонщини, – реаліст, у значенні – художник конкретного художнього образу. І хоча його сукупний творчий доробок містить в собі шар різноманітних стилістичних пошуків, проте вони не визначають його мистецьких переваг та уподобань, становлячи лише своєрідний художній експеримент. До того ж, навпаки, свідчать про те, що художник, залишаючись собою, є реалістом.

Анатолій Биков. Очерет

Анатолій Биков народився на Херсонщині, у с. Велика Олександрівка. Творчу освіту отримав в Кримському художньому училищі ім. Самокиша. Саме ці дві обставини, мабуть, найсильніше вплинули на формування його індивідуальності, власного творчого почерку.

Анатолій Биков. Перевезення сіна

Його особливість – відчуття краси південного краєвиду без зайвих прикрас. Залишаючи іншим тяжіння до екзотики, він створює цілісний гармонійній світ природи, яку сприймає філософічно, вдячно, щиро. Надихає все: і сонце, і мокра осінь, спека і пронизливий холод, і вітер… Природа Херсонщини під час буревію, осіння негода, очерет, який наче стогне, схиляючись перед сірим, наче змарнілим, Дніпровським лиманом… Хто побував на Херсонщині в степу під час осінньої негоди, той запам’ятає це на все життя: степ бурлить наче морські хвилі, і небо без дощу, вкрите свинцевими хмарами, в яких з’являються блискавки, примушує затамувати подих…

Анатолій Биков. Ранок

Кримська школа навчила художника розкутому і сміливому живопису, надала любові до життя, професійної впевненості. Це особливо помітно в натюрмортах Бикова, де щедре сонячне світло відбито в яскравих кольорах квітів, прозорому повітрі. І знов Херсонщина, навіть, у гілках маслини, великих вінчиках ромашки і календули – прості цілющі південні квіти.

Анатолій Биков. Квіти у керамічній вазі

Його кращі живописні твори побудовані на складних тональних відношеннях, що інколи нагадують акварелі. Вони написані рідкою олією, через шар якої просвічується світлий ґрунт. М’які, повільні рухи пензля поєднуються з жорсткими, наче графічними мазками. І ця графічність в його живописі невипадкова. Важливе місце у творчому доробку художника займають акварелі. Їм властиві тонка поетичність образів, технічність виконання, що поєднує роботу по-мокрому з жорсткими ударами пензля.

Анатолій Биков. Лебедині острови

Серед багатьох робіт Анатолія Бикова, які зберігаються в Херсонському художньому музеї ім. О.О. Шовкуненка мастерністю виконання вирізняються: «Лебедині острови» (2000), «Дніпровський лиман» (2000) в техніці олійного живопису, акварель «На морі серпень» (1991).

Анатолій Биков. Дніпровський лиман

У творчому списку художника участь у виставках в Донецьку, Маріуполі, Києві, а також, Болгарії, Угорщині, Польщі. Протягом тривалого часу він залишається активним членом Херсонської обласної організації Національної спілки художників України.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Кілька років тому від приватного колекціонера до музею потрапила порцелянова плакетка. Власне, назвати її так було досить складно через її жахливий стан збереження. Скоріше, це був складений «пазл» з її шматків, абсолютно по-варварськи склеєних незрозумілим склоподібним клеєм. Тем не менш, автор сюжету був визначений співробітниками музею відразу: порцелянова міні-копія з живописної роботи відомого французького художника Жана Франсуа Мілле (Jean-François Millet, 1814-1875)

Плакетка. Копія з роботи Жана Франсуа Мілле «Збиральниці колосся». Європа. Неглазурований фарфор, рельєф. Реставрація роботи проведена в Одеських реставраційних майстернях

Сказати з впевненістю, з якою метою, а головне, на якій порцеляновій мануфактурі Європи була вироблена ця «дрібниця» – досить складно. Можливо, це так звана меблева вставка, що прикрашала бюро або шафу, а може, це просто предмет для прикраси інтер’єру. Рельєфні білі фігури збиральниць колосся на темно-оливковому тлі виконані в традиціях знаменитої на весь світ неглазурованої порцеляни Веджвута (Англія). Коли Джозайя Веджвуд, засновник мануфактури, в 70-ті роки XVIII століття вийшов зі своєю продукцією на європейський ринок, такі прославлені виробництва, як німецький «Мейсен» і французький «Севр», змушені були стилізувати свої речі під англійський стандарт.

Стосовно сюжету плакетки і його автора Жана Франсуа Мілле… Цього художника життя кидало з боку в бік, але волею випадку або власної завзятості йому завжди вдавалося утриматися на ногах. Мілле народився в маленькому французькому селі Грюші. Дитинство його однолітків минало на роботі в полі, де вони працювали нарівні з дорослими. Ця доля хлопчика оминула, тому що його батько служив органістом у місцевій церкві, а дядько був лікарем. Юнак отримав непогану освіту. Він багато читав і навіть вивчився латині. В ньому рано прокинулася здатність до малювання, що стало відкриттям для його сім’ї, яка відправила майбутнього митця навчатися майстерності до міста.

Художник змінив безліч шкіл і наставників, серед яких були майстерні дю Мушеля, Делароша, паризька Школа образотворчих мистецтв. Мілле почав писати портрети, але з часом переключився на міфологічні сюжети, які і принесли йому популярність. Окрім того, живописець перебрався в село Барбізон, де утворилося суспільство художників, серед яких було багато його друзів. Вони увійшли в історію світового живопису як «барбізонська школа» французьких пейзажистів. Майстер був зачарований селом і вирішив присвятити йому свою творчість. «Сільські» полотна Мілле відрізняються глибоким психологізмом і незвичайною душевністю.

Жан Франсуа Мілле. Збиральниці колосся

Картина «Збиральниці колосся» (Des glaneuses. 1857) викликала неоднозначну оцінку критиків, деякі з яких навіть бачили в цій роботі провокацію, хоча митець зобразив на ній всього лише звичайну сільську сценку: низько нахилившись до землі, селянки в полі збирають колоски, які залишилися після жнив. Невідомо, чи вкладав художник якийсь соціальний зміст в цей сюжет, але неможливо не помітити, що сама робота наче дихає повітрям і буквально наповнена світлом.

Після реставраційних робіт, проведених в Одеських реставраційних майстернях, плакетка набула чудового вигляду.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозіційного відділу