Одним з визначних херсонських художників другої половини ХХ ст. можна впевнено вважати Івана Івановича Ботька. Тонкий живописець та неперевершений майстер пастелі – саме так можна охарактеризувати цього майстра, роботи якого і сьогодні легко впізнаються на виставках та є окрасою приватних зібрань.

Іван Ботько. Черга за хлібом

Майбутній художник народився у 1914 р. в Нью-Йорку, в родині українських емігрантів, які на початку 20-х років минулого століття повернулися до України. В 1928 р. вони остаточно оселилися в Херсоні. Іван Ботько був учасником Другої світової війни, мінометником Білоруського фронту, визволяв від фашизму Західну Європу, отримав бойові нагороди. Після війни закінчив Одеське художнє училище і почав працювати в Херсоні. Його персональні виставки відбулися в Херсоні, Києві, Новій Каховці.

Першими художніми спробами майстра стали його фронтові замальовки, виконані тушшю на папері. Гостротою та безпосередністю образної мови вони набули характеру своєрідного репортажу з місця військових дій (Білорусія, Чехія, Східна Пруссія).

Після війни Іван Іванович щиро захоплюється індустріальними мотивами. Він створює серію робіт, присвячених Херсонському суднобудівному заводу. В цей же час опановує техніку пастелі, також нерідко пише олійними фарбами. В центр його уваги потрапляють: будівництво Каховської гідроелектростанції, міські види, природні мотиви щоденні будні робітників та селян. Поступово формується його особлива творча манера. Для своїх яскравих, емоційно насичених пастелей в якості підґрунтя він використовує темний наждачний картон, який допомагає передати ефект оксамитової поверхні малюнку.

Іван Ботько. Завод ім Куйбишева

Важливе місце у творчому доробку художника займає натюрморт. Це переважно зображення квітів. Художник дещо стилізує та узагальнює форму, використовує локальний колір, завдяки чому його натюрморти набувають вишуканої декоративності.

Іван Ботько. Троянди

Досконале образно-художнє втілення, технічна впевненість та майстерність, глибина та змістовність образів висунули цього художника в ряд найкращих представників мистецької плеяди Херсонщини ХХ ст.

Більшість творчого доробку Івана Ботька, близько ста робіт, зберігається в колекції Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка.

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця

Два роки тому в Херсонському художньому музеї до великого християнського свята Трійці була приурочена персональна виставка відомого художника Єгора Толкунова «Мій храм», яка представляла сакральну тематику в його творчості і, на жаль, стала останньою у житті нашого талановитого земляка.

Живопис Толкунова — це одне з найцікавіших явищ у сучасному українському мистецтві. За природою свого обдарування, він був художником-інтелектуалом, дуже глибокою творчою натурою. Полишаючи за собою поважний, майже п’ятдесятирічний шлях у мистецтві, живописець пройшов декілька етапів своєї творчої еволюції та переосмислення власних поглядів, які вплинули на зміну його життєвих орієнтирів. Ціною власної духовно-творчої роботи, митець прямував шляхом, не схожим на інші, крок за кроком відкриваючи нові обрії та долаючи інерцію успадкованих понять. Йому було властиве, передусім, зацікавлення фундаментальними питаннями людського життя, проблемами зв’язку людини з макро-та мікрокосмосом її довкілля.

Відкриття виставки «Єгор Толкунов. Мій храм», 2 червня 2017 р.

Самобутній талант живописця формувався під впливом української та молдовської художніх шкіл. Майбутній митець народився у 1943 р. у с. Петрівка Генічеського району Херсонської області. Освіту здобув у художньому училищі ім. Рєпіна у Кишиневі, після закінчення якого навчався у Всеросійському науково-реставраційному центрі ім. Грабаря. Деякий час працював реставратором у Бердянському художньому музеї. До рідного краю повернувся у 1971 р. Член НСХУ.

Персональна виставка живопису «Єгор Толкунов. Мій храм», червень 2017 р.

Полотна живописця на релігійну тематику, які були репрезентовані на останній персональній виставці митця, просякнуті глибиною людської віри у Спасителя, зігріті особистими багаторічними батьківськими переживаннями за долю старшого сина Андрія, який, будучи талановитим художником, вибрав усамітнений шлях до Бога і став ченцем. Мати Єгора Толкунова бачила в ньому іконописця або священика, але до храму, у буквальному сенсі, першим прийшов саме син майстра.

До релігійних сюжетів художник звертався неодноразово: виконував роботи у церкві Св. Миколая Чудотворця у с. Стара Богданівка під Миколаєвом, написав кілька десятків іконостасних образів святих, апостолів, мучеників, портретів ченців та служителів церкви. Окремою сторінкою творчої біографії художника є цикл його картин, створених під враженням перебування у Свято-Успенському Псковсько-Печерському монастирі. Практично у всіх своїх полотнах він намагався донести до нас ідею того, що в душі кожної людини завжди знайдеться місце для високих почуттів, що ми повинні не прогаяти найголовніше — пошук сенсу життя, навіть усвідомлюючи, що шлях кожного з нас до пізнання буде тернистим і достатньо важким. Звернення до витоків православної культури збагатило творчість майстра глибоким розумінням людських цінностей. На одвічне філософське питання «Що є істина?», пензлем і фарбами, він відповідає твердженням високого духовного начала людського буття.

Все своє творче життя Єгор Толкунов «будував» свій храм, світло якого ще багато років буде дивувати і захоплювати шанувальників його таланту.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозіційного відділу

Володимир Гончаренко народився 14 липня 1952 р. у місті Бериславі Херсонської області. Початкову художню освіту отримав в студії образотворчого мистецтва при Обласному будинку народної творчості. З 1969 р. працював художнім оформлювачем та методистом на підприємствах міста: Херсонському виробничому художньо-оформлювальному комбінаті, художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР, Обласному центрі відродження національної культури. У 1995-1996 рр. очолював Херсонську обласну організацію Національної Спілки художників України.

Володимир Гончаренко. Відлига

Брати участь у спільних виставках, в тому числі організовувати персональні – дуже важливо для митця. Це немов погляд на свою творчість збоку, постійна критична самооцінка та необхідність шукати щось нове. Майстер не боїться експериментувати, розкриваючи з кожним роком наполегливої праці нові грані свого таланту.

Володимир Гончаренко. Санаторний провулок

Яскравою рисою творчості Гончаренка можна назвати його цілісність, що проявляється у неослабному інтересі до природи рідного краю та різноманітних мальовничих куточків нашої батьківщини. Він багато працює на пленері. Таке відчуття, що у митця постійно відкривається друге дихання, і він знову та знову береться за пензель. Художник зумів побачити і відтворити у своїх творах вічність та мінливість природи. Невичерпаним джерелом натхнення став для нього могутній Дніпро, херсонські плавні та рідний степ, а також фантастично красиві пейзажі Закарпаття.

Володимир Гончаренко. Зимка

Улюблена техніка майстра – акварель, яка, на його думку, є вираженням почуттів та експресії. Але, разом з тим, нікого не залишать байдужими дуже майстерні пастельні замальовки Гончаренка, які просякнуті чарівництвом рідної природи. Роботи митця зберігаються у багатьох приватних колекціях та музейних зібраннях, в тому числі у колекції Херсонського художнього музею ім. О.О.Шовкуненка, якому багато творів майстер передав в дар.

Володимир Гончаренко. Натюрморт грибами

Образна мова Володимира Гончаренка ґрунтується на реалістичному баченні життя, а творча енергія – невичерпна. У художника багато нових робіт, але ще більше задумів. Побажаємо ж нашому славетному землякові, щоб усі вони знайшли своє відображення в його творах!

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозіційного відділу

Вечоріє…

Над степом, що розкинув свої безмежні простори ген за небокрай, спускаються літні сутінки. Сонце потроху ховається за горизонт, розфарбовуючи своїм промінням хмари у світло-пурпурний.

На м’якій траві кругом розсілися потомлені за день козаки, пустивши коней пастись біля струмка, що впадав у могутній і вічний, наче сам світ, батько-Дніпро.

…забриніли над степом солодкі звуки кобзи. Старий сивочубий «козак-мамай» завів пісню про те, як діди воювали і повертались з далеких походів, овіяні славою. Його голос сильний та дзвінкий, як степовий вітер, линув ген у далечінь, сплітаючись зі звуком кобзи.

Линув той голос, а кобза все грала, народжуючи казкові образи давніх часів і славних лицарів-запорожців… Кобзар співав, а товариші,зачаровані його піснею, полинули у роздуми… кожен про своє.

Іван Шульга. Пісня запорожців

Саме такі образи спливають, коли дивишся на картину Івана Шульги «Пісня запорожців», і схожі вони на частину з історичного роману про минуле України. Цей «роман у фарбах» майстер почав створювати ще будучи учнем Академії мистецтв і майже до кінця свого життя додавав до нього все нові «розділи». Та про все по-порядку.

Іван Миколайович Шульга – видатний український художник, педагог, майстер живопису та графіки. Шульга навчався в Одеському Художньому училищі, де його вчителем став Кіріак Костанді.

З 1911 року Іван Миколайович навчається в Академії мистецтв. У стінах Академії Шульга товарищує із своїм земляком Олексієм Олексійовичем Шовкуненком, перше знайомство з яким відбулося ще у стінах Одеського училища.

В академічних роботах проявився інтерес художника до героїко-історичних тем. Він працює над складними багатофігурними композиціями на теми з української історії («Смерть Тараса Бульби», «Похід запорожців» та ін.), проявивши себе як художник з великим потенціалом та тонкий колорист.

Треба зазначити,що з Херсоном Івана Миколайовича пов’язує не лише дружба з Олексієм Шовкуненком. З 1918 по 1922 роки Шульга жив та працював у нашому місті. З 1920 року викладав малювання у Херсонській учительській семінарії. На цій посаді у 1922 році його змінив відомий херсонський художник Георгій Курнаков. Свою викладацьку кар’єру Іван Миколайович продовжив у Харківському державному художньому інституті.

До історичної тематики у своїй творчості Шульга повертається у часи тяжких для України випробувань — у роки Другої світової війни. Мабуть, саме ці події пробудили в ньому патріотичні почуття та бажання повернутись до теми національно-визвольних змагань у своїй творчості.

На полотнах майстра «живе» величезна кількість образів українських борців-революціонерів, не схожих один на одного: кожен зі своєю особливою життєвою історією та неповторним характером.

Кожна з робіт художника на історичну тематику змушує замислитись про долю нашої нації та роль окремої особистості в історії, про необхідність об’єднання перед обличчям складних випробувань, що випадають на долю цілого народу. Зібрані воєдино, роботи Шульги складаються в розповідь про славетне минуле українського народу.

Анна Фурса, наукова співробітниця

10 червня 2020 року виповнюється 90 років від дня народження майстра історичного та монументального живопису, неперевершеного ілюстратора творів класичної літератури Іллі Глазунова.

Ілля Сергійович Глазунов (1930-2017) – художник, навколо імені якого ось уже кілька десятиліть не вщухають суперечки. Захоплення публіки завжди супроводжує гостра критика. Але, незважаючи ні на що, інтерес до творчості цієї непересічної людини не слабшає.

При широті погляду, при всій різноманітності тем і образотворчих засобів, високій майстерності живописця, своєрідності малюнка і колориту, головне у творчості Іллі Глазунова — цілісність сприйняття світу, його філософський, ідейний порив, натхненність. Роботи майстра висвітлені відблиском вогню, який горів в його душі, направляючи плин думок…

Майбутній митець народився в Ленінграді. Його батьки та інші родичі загинули від голоду в блокаду. Хлопчикові вдалося вижити і в кінці війни він повернувся з евакуації в рідне місто.

В молодості починав писати у звичайному для свого часу жанрі соціалістичного реалізму. Ілюстрував твори багатьох класиків російської літератури. Перша виставка творів живописця відбулася в 1957 р. в Москві. Істотну допомогу молодому художнику в його становленні надав поет Сергій Михалков, якого Глазунов завжди згадував з вдячністю.

Починаючи з другої половини 1950-х рр. перейшов до офіціозного парадного портрету — зображеннь політичних керівників, радянських вождів, голів інших держав, коронованих та впливових осіб, зірок мас-культури. Створив художнє оформлення до постановок опер «Сказання про невидимий град Кітеж і діву Февронію», «Князь Ігор», «Пікова дама».

Твори Іллі Глазунова легко впізнавані і в той же час дуже суперечливі. Їм властиві надмірна алегоричність, прикрашання і деяка солодкуватість. Гігантоманія полотен митця завжди викликала багато нарікань.

Творчість Іллі Глазунова в колекції Херсонського художнього музею представлено графічним твором «Грушенька на суді» — чудовою ілюстрацією до роману Федора Достоєвського «Брати Карамазови».

Федір Михайлович Достоєвський – улюблений письменник Іллі Глазунова. Жвавий інтерес до його особистості та спадщини художник проніс через усе своє творче життя. Він створив великий цикл, присвячений персонажам творів Достоєвського, серед яких Грушенька – «образ вічної жіночності», якою наділяв літературних героїнь Достоєвського Глазунов. Вона загадкова, як загадкова взагалі душа жінки. Художник намагається уявити складний душевний світ Грушеньки — пристрасної і сильної натури. Образ жінки емоційно насичений, точно відповідає літературному опису і сприймається як самостійний художній твір.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозіційного відділу