Пройшло вже більше сорока років, але колекція Марії Іванівни Корніловської, що у свій час надійшла до Херсонського художнього музею згідно її заповіту, все ще продовжує інтригувати історіями про художників, чиї твори стали окрасою музейного зібрання.

Невеличке полотно «Портрет Бантиш-Каменської в чорному береті», виконане художником Олександром Варнеком, не так часто виставляється на виставках, бо потребує суттєвої кваліфікованої реставрації, яка обов’язково здійсниться.

Олександр Варнек. Портрет Бантиш-Каменської Єлизавети Іванівни в чорному береті. І половина ХІХ ст. Полотно, олія

Олександр Григорович Варнек (1782-1843), видатний історичний живописець і портретист з німецьким корінням, пройшов творчий шлях, досить типовий для художників ХІХ століття. Син меблевого майстра, він кілька років навчався в петербурзькій Академії мистецтв, де і було виявлено його неабиякий талант портретиста. Після закінчення навчання юнака, згідно традицій, відправили в пансіонерську поїздку по Італії. За свої чудові портрети, що вражали сучасників схожістю із зображуваними, Варнек отримав почесне прізвисько «російського Ван Дейка». В 1810 р. митець здобув звання академіка, а в 1831 — професора Академії, де надалі він дуже плідно працював.

Уважний фізіономіст, він добре відчував і розкривав характер людини, передавав поставу, жести, міміку, робив акцент на індивідуальну особистість портретованого, його неповторність. Портрети майстра відрізняються великою стилістичною різноманітністю, несхожістю манери, що було притаманне художникам романтичного напряму, особливо Оресту Кіпренському.

Прекрасно володіючи типологічними можливостями портрета, живописець знаходив для кожного з полотен індивідуальне художнє рішення, що дозволяло уявити модель в найбільш «вигідному світлі», підкреслити її суспільне становище або передати душевний стан, розкрити внутрішній світ.

Всі ці якості ми бачимо в портреті Єлизавети Бантиш-Каменської – представниці вищого суспільства, дружини таємного радника, чиновника та історика Дмитра Миколайовича Бантиш-Каменського. Перед нами вже немолода, трохи втомлена жінка з обличчям, сповненим внутрiшньоï гiдностi i шляхетностi, без особливих прикрас (тільки скромна нитка перлів на шиї), у вишуканому, але при цьому досить стриманому вбранні, що підкреслює і специфічна колористична вохристо-зелено-чорна гама, в якій написаний портрет.

Портрет Бантиш-Каменської, але в молодому віці, було виконано і відомим російським живописцем Миколою Івановичем Аргуновим (1771-1829). Дуже цікаво порівняти обидва зображення, щоб побачити зміни в зовнішності, які з часом відбулися з жінкою.

Микола Аргунов. Портрет Є.І. Бантиш-Каменської. (? 1815/1823). Полотно, олія. Ярославський художній музей

З роками популярність Варнека пішла на спад, і новий виток інтересу до його робіт знову виник тільки у ХХ столітті.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу

Колекція художнього скла є істотним доповненням музейного зібрання предметів декоративного-ужиткового мистецтва. Більшість виробів датуються другою половиною минулого століття і виготовлені на київських та львівських підприємствах. Вони свідчать, що українські митці досконало володіли прийомами обробки скла, відчували його пластичні якості, були талановитими і неперевершеними майстрами своєї справи.

Павло Авєрков. Набір «Він та Вона». 1967. Гутне скло
Микола Воїнов. Набір «Жарт». 1967. Скло, гутна обробка

Ім’я українського та російського живописця Віктора Івановича Зарубіна (1866-1928), дві роботи якого зберігаються у колекції Херсонського художнього музею, сьогодні мало кому відоме, хоча він був одним з найбільш багатообіцяючих куїнджістів свого часу.

Віктор Зарубін. Святогорський монастир. Дерево, олія

Шлях у мистецтво не став для Зарубіна легким. Він народився у Харкові, в родині відомого професора. За наполяганням батьків закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. Одночасно працював чиновником особливих доручень у Казенній палаті. Але в душі юнак мріяв бути художником, тому наперекір батькам відвідував художню студію.

Закохавшись в бідну дівчину, Зарубін вийшов у відставку і втік з нею в Париж, де вони й повінчалися. Три роки митець навчався в приватній Академії Родольфо Жюліано. Виставлена ним у Паризькому Салоні картина була продана в перший же день.

Після повернення до Санкт-Петербургу майбутній живописець став відвідувати майстерню Архіпа Куїнджі в Імператорській Академії мистецтв, яку надалі з успіхом закінчив, отримавши почесне звання академіка. На все життя Зарубін залишиться вірним своєму неперевершеному вчителю і згодом буде багато працювати у фонді Куїнджі.

Крім нормандських мотивів, які художник дуже любив писати, улюбленими сюжетами майстра були українські краєвиди з білими мазанками та наповнені тишею і гармонією монастирські пейзажі з самотніми фігурами ченців. Вони повторюються в різних варіантах і роблять його твори легко впізнаваними. В химерно вигнутих кронах і стовбурах дерев відчувається вплив модерну, а в декоративному розумінні кольору і деякій композиційній узагальненості – вплив Архіпа Куїнджі. Автор завжди підписував свої полотна, але рідко ставив дату, тому практично неможливо простежити хронологічну послідовність його численних робіт.

Віктор Зарубін. Каплиця Святогорського монастиря. ІІ полов. ХІХ ст. Полотно, олія

Художня спадщина митця досить велика. Його твори зберігаються в багатьох музеях и приватних колекціях. Хочеться сподіватися, що настане той час, коли творчість талановитого майстра буде гідно оцінена.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу

Колекція екслібрисів Михайла Андрійовича Ємельянова, подарована Херсонському художньому музею, – це своєрідний літопис, де кожна графічна мініатюра – доля конкретної людини, розповідь про яку, на жаль, не завжди радісна: як мінімум, до половини власників книжкових знаків минулого століття життя поставилося дуже жорстоко. Серед них – Олександр Олександрович Тамарін-Мерецький (1882-1938).

Іван Шульга. На молочній фермі. 1933. Полотно, олія

Іван Шульга. Автопортрет з палітрою. 1931-40 рр. Картон, олія

Відомий живописець, графік, педагог, заслужений діяч мистецтв України Іван Миколайович Шульга – уродженець Херсонщини, який походить з простої родини трударів села Михайлівки Скадовського району. Його дитинство і юність пройшли в місті Скадовську, де він зробив перші спроби з малюнка у народній школі. Потім підробляв у місцевому трактирі, розписуючи підноси, пивні кухлі, тарілки, дерев’яні ложки.

На користь Шульги місцевою інтелігенцією на чолі із засновником міста – Сергієм Балтазаровичем Скадовським – було влаштовано благодійний концерт. У 1905 р. на зібрані гроші Шульга їде навчатися до Одеського художнього училища, де його викладачами стали кращі одеські майстри: Кіріак Костанді, Геннадій Ладиженський тощо. Відмінно закінчивши училище у 1911 р., художник був рекомендований до Санкт-Петербурзької Академії мистецтв без вступних іспитів. Там він потрапив до майстерні польського художника, академіка Яна Ціонглінського та передвижників – Творожнікова і Савинського.

У 1917 р., після завершення навчання, Шульга повернувся до Скадовська. З 1918 по 1922 рр. – жив і працював у Херсоні: розписував штандарти і прапори для однієї з частин Червоної Армії, створював революційні гасла та портрети Леніна. У 1921 р. викладав в Херсонській художньої студії, відкритій комітетом Народного освіти.

У 1922 р. художник переїхав до Харкова, де почав викладати у художньому інституті. У творчості Шульги в цей час переважали індустріальні та жанрові мотиви, присвячені селу та праці, художник охоче відтворював сюжети радянської історії та писав замовні ідеологічні картини. Працював також у газетно-журнальної графіці, створював поштові листівки, стінки для календарів, політичні плакати, ілюстрував книги.

Іван Шульга. Біля села Збур’ївка на Херсонщині. 1922. Фанера, олія

В колекції музею зберігається 20 творів Івана Шульги, більша частина яких створена у 30-і роки. Особливий інтерес сьогодні викликають роботи пропагандистського циклу в традиціях соціалістичного реалізму, де майстер оспівує працю рибалок, доярок тощо.

Іван Шульга. Рибалки на березі моря. 1932. Папір на картоні, олія

Як людина, яка цілком розділяла революційні принципи і гасла, Шульга героїзує перемоги Червоної Армії під час громадянської війни, фіксує заходи влади по ліквідації безграмотності на селі.

Іван Шульга. У сільському клубі. 1929. Картон, олія

Дівчата у червоних хустках – характерна прикмета часу, також у фокусі уваги митця. Захоплений революційним пафосом та утопічними ідеями радянського режиму, Шульга створює узагальнено оптимістичні, типові образи радянських людей, позбавлені індивідуальних рис.

Іван Шульга. Плоти. 1931. Полотно, олія

Разом з тим художнику особливо вдаються складні багатофігурні сюжетні композиції, в яких він вміло організує простір, переконливо відтворює ту чи іншу подію.

Іван Шульга. У риболовецькій артілі. 1954. Полотно, олія

Іван Шульга помер у 1956 р. і похований у Харкові. Іван Миколайович є почесним громадянином міста Скадовська (посмертно).

Владислава Дяченко, мистецтвознавиця