21 лютого 1876 року у місті Слов’янськ Харківської губернії народився народний художник РРФСР Петро Петрович Кончаловський.

Майбутній художник походив з дворянського роду. Його батько був перекладачем і мав власне книговидавництво. Будинок Кончаловських часто відвідували митці та літератори. Будучи ще малим, Петро Кончаловський встиг познайомитись з багатьма класиками образотворчого мистецтва: Валентином Сєровим, Костянтином Коровіним, Михайлом Врубелем (який згодом стане шафером на його весіллі з дочкою Василя Сурікова Ольгою), Ісааком Левітаном та багатьма іншими.

Знайомлячи шанувальників мистецтва з колекцією музею, варто згадати художників, чий творчий шлях не увінчався лаврами визнання і широкої відомості, але чий доробок для історії мистецтва має велику цінність через талант, працьовитість та незалежність поглядів.

Олександра Натанівна Латаш (1909–1972) – цікавий і надзвичайно обдарований графік, аквареліст, ілюстратор, але, на жаль, у певній мірі, забутий художник. Вона народилася в Ризі, проте більша частина її творчого життя пов’язана з Ленінградом. Там вона навчалася в художньо-промисловому технікумі (1926– 1929). Протягом 1937–1941 рр. створювала ескізи костюмів і декоративних тканин. Переважно займалася тиражною графікою, з 1946 року працювала в Експериментальній літографської майстерні Ленінградської організації спілки художників, де панувала до певної міри в умовах радянської дійсності атмосфера свободи творчості та експерименту. Її роботи сьогодні зберігаються в державних музеях і приватних збірках Росії, України, країн Європи.

Олександра Латаш. Ескіз завіси до опери О. Бородина «Князь Ігор». 1957. Папір, акварель, олівець, гуаш

27 січня світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Він проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 р., співавторами якої, у пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни, виступили 100 держав. Голокост — це одна із найжорстокіших сторінок історії людства ХХ століття, коли у 1933-1945 рр. нацистами цілеспрямовано і масово знищувались як євреї, так і незліченна кількість представників інших національностей.

Відомий український та російський художник Іван Павлович Похитонов (1850-1923) народився 27 січня 1850 року на хуторі Мотронівка Бобринецького повіту Херсонської губернії (поблизу нинішнього с. Трепівка Знам’янського району Кіровоградської області), у родині українця Павла Похитонова (військового) та сербки Варвари Бєліч.

Декоративний розпис – це не лише прикраса житла, а й особливий символічний код українського мистецтва, в основі якого лежить поетично-образне світосприйняття автора, його любов до рідної землі й довга і копітка праця. У цьому виді декоративно-ужиткового мистецтва найповніше втілені естетичні уявлення, ключові цінності й художня культура української нації. Протягом тривалого часу вироблялись прийоми і технічні засоби зовнішнього оздоблення сільських будівель, хатнього інтер’єру, речей побуту. Залежно від цього, у кожній місцевості поступово створився свій усталений характер орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і фантазією народних майстрів.

Людмила Вітковська. «А у селах у веселих і люди веселі…» 1987. Папір, акварель, гуаш

З кінця ХІХ століття настінні розписи все більше стали замінюватися так званими «мальовками», які виконували на аркушах паперу і прикрашали ними стіни, печі та міжвіконня оселі. Згодом, «відірвані» від стін хати, вони стали самостійним видом народного мистецтва, набули своїх композиційних та колористичних особливостей і стали першими паростками народної графіки, яка знайшла свій новий розвиток у творчості численних майстрів українського народного розпису. Серед них чинне місце займають і херсонські майстрині, такі як Людмила Петрова, Людмила Вітковська, Віра Семенюк, Марія Гусак.

Людмила Петрова. Панно «Гніздо з пташенятами». 1980. Картон, гуаш

Людмила Олександрівна Петрова (1923-1997) – за фахом медичний працівник. Декоративним мистецтвом почала займатися у зрілому віці. У своїх роботах дотримувалась старовинних традицій розпису, в композиційній основі яких лежать квітково-рослинні та квітково-пташині мотиви, такі як «квітка у вазоні», «віночок», «килим». Художниця працювала гуашевими фарбами на тоновому картоні та акварельними – на білому папері. Її твори легко впізнати. Для них характерні прозорість, живописність, яскравість.

Людмила Вітковська. «Зацвіла у лузі червона калина…» 1987. Папір, акварель, гуаш

Людмила Владиславівна Вітковська (1951 р. н.) закінчила Херсонське культурно-освітнє училище. До мистецтва декоративного розпису прийшла, вивчаючи творчість майстрів петриківської школи. Сюжети творів майстрині пов’язані з життям українського села, народними піснями та поезією Тараса Шевченка. Свої роботи Людмила Вітковська виконує темперними або гуашевими фарбами. В її композиціях важливу роль відіграє інтенсивний, насичений колір, який створює складну гаму почуттів та настрою. Доповнення композицій рослинно-квітковими елементами вносить в них відчуття казкової фантастичності.

Віра Семенюк. Думи Мамая. 1979. Картон, гуаш, темпера

Народна майстриня Віра Михайлівна Семенюк (1957 р. н.) народилась у родині хліборобів на Херсонщині. Малювати почала з дитинства. Після закінчення середньої школи працювала художником-оформлювачем у Горностаївському Палаці культури. В основному, темою її творів є народні обрядові свята, в яких органічно поєднуються фігуративні та рослинно-орнаментальні елементи. Композиціям Семенюк притаманні чіткість малюнка, свіжість колориту та глибока змістовність.

Марія Гусак. Польові квіти. 1986. Кольоровий папір, гуаш

Традиції старшого покоління підтримує Заслужений майстер народної творчості України Марія Михайлівна Гусак (1963 р. н.). Майбутня художниця навчалась у дитячій студії декоративного розпису «Чонгар-сад» під керівництвом Людмили Вітковської. У 1986 р. у селі Сиваське створює дитячу студію «Сиваський віночок», яка згодом отримала звання «Народного самодіяльного колективу». Провідна й улюблена тема творчості Марії Гусак – фантастичні та яскраві квіти, які художниця символічно асоціює з рідною землею та її красою.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу