Кожне старовинне місто має своїх «героїв» і персонажів, з якими воно асоціюється і які одразу приходять на згадку. А яке місто спадає на думку, коли кажуть про «Плач Ярославни»? Звісно Путивль. Саме туди ми і відправимось.

Вперше Путивль згадується в Іпатієвському літописі під 1146 роком, але дата його заснування може бути на декілька століть «старшою» за літописну згадку. Розташований на перехресті торговельних шляхів, Путивль відігравав важливу торгівельну та фортифікаційну роль як одна з фортець, що захищали Київську Русь від половців, був центром удільного князівства та за майже 900 років свого «офіційного» існування встиг неодноразово побувати в самому центрі історичних перипетій.

Євген Чуйков (1924-2000), народний художник України. У Путівлі. ХХ ст. Картон, олія

В рамках проекту «Живописна Україна» ми з вами відправляємось у подорож на Західну Україну — до міста, яке майже цілком можна назвати архітектурним заповідником. Пунктом нашого призначення буде Кам’янець-Подільський.

За легендами, першу фортецю на цій території було засновано ще за часів Київської Русі як один із форпостів держави. А буквально за її «спиною» поступово виросло місто, що стратегічно розташувалось на острові, утвореному каньйоном річки Смотрич. Старе місто, як його прийнято називати, обнесено мурами, і до нього вела лише одна дорога через фортецю та арочний Замковий міст. Все це в купі з природним ландшафтом утворювало майже неприступний комплекс укріплень. За всю історію існування фортеці її було завойовано лише кілька разів.

На фото Кам’янець-Подільська фортеця має майже той самий ракурс, що й на роботі Володимира Масика (див. нижче)

Ім’я українського та російського живописця Віктора Івановича Зарубіна (1866-1928), дві роботи якого зберігаються у колекції Херсонського художнього музею, сьогодні мало кому відоме, хоча він був одним з найбільш багатообіцяючих куїнджістів свого часу.

Віктор Зарубін. Святогорський монастир. Дерево, олія

Шлях у мистецтво не став для Зарубіна легким. Він народився у Харкові, в родині відомого професора. За наполяганням батьків закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. Одночасно працював чиновником особливих доручень у Казенній палаті. Але в душі юнак мріяв бути художником, тому наперекір батькам відвідував художню студію.

Закохавшись в бідну дівчину, Зарубін вийшов у відставку і втік з нею в Париж, де вони й повінчалися. Три роки митець навчався в приватній Академії Родольфо Жюліано. Виставлена ним у Паризькому Салоні картина була продана в перший же день.

Після повернення до Санкт-Петербургу майбутній живописець став відвідувати майстерню Архіпа Куїнджі в Імператорській Академії мистецтв, яку надалі з успіхом закінчив, отримавши почесне звання академіка. На все життя Зарубін залишиться вірним своєму неперевершеному вчителю і згодом буде багато працювати у фонді Куїнджі.

Крім нормандських мотивів, які художник дуже любив писати, улюбленими сюжетами майстра були українські краєвиди з білими мазанками та наповнені тишею і гармонією монастирські пейзажі з самотніми фігурами ченців. Вони повторюються в різних варіантах і роблять його твори легко впізнаваними. В химерно вигнутих кронах і стовбурах дерев відчувається вплив модерну, а в декоративному розумінні кольору і деякій композиційній узагальненості – вплив Архіпа Куїнджі. Автор завжди підписував свої полотна, але рідко ставив дату, тому практично неможливо простежити хронологічну послідовність його численних робіт.

Віктор Зарубін. Каплиця Святогорського монастиря. ІІ полов. ХІХ ст. Полотно, олія

Художня спадщина митця досить велика. Його твори зберігаються в багатьох музеях и приватних колекціях. Хочеться сподіватися, що настане той час, коли творчість талановитого майстра буде гідно оцінена.

Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу

Херсонський обласний художній музей ім. О. Шовкуненка та Кафедра дизайну Херсонського національного технічного університету предтставляють онлайн-проєкт – персональну виставку Яни Маневої-Чупоської, дизайнерки та художниці з Північної Македонії

Девіз Яни Маневої-Чупоської: «Життя – це мистецтво, мистецтво – це життя», і своїми творами мисткиня представляє сатиричний погляд на актуальні події сьогодення.

Колекція екслібрисів Михайла Андрійовича Ємельянова, подарована Херсонському художньому музею, – це своєрідний літопис, де кожна графічна мініатюра – доля конкретної людини, розповідь про яку, на жаль, не завжди радісна: як мінімум, до половини власників книжкових знаків минулого століття життя поставилося дуже жорстоко. Серед них – Олександр Олександрович Тамарін-Мерецький (1882-1938).