До 300-річчя від дня народження видатного українського філософа, богослова, поета Григорія Сковороди
У дні вшанування 300-річчя Григорія Савовича Сковороди, видатного українського філософа і культурного діяча, розглянемо графічні роботи херсонського майстра офорту Рюрика Браїлова, який висловив своє ставлення до цієї важливої історичної постаті у своїх творах.
Подорожуючи живописною Україною, ми вирушаємо до старовинного міста, де здобувалась козацька слава, – на батьківщину видатного українського мариніста Руфіна Судковького. Пункт нашого призначення – місто Очаків.
Микола Скадовський. Біля Очакова (етюд). Полотно, олія
Невеличкі українські села… Ну здавалось би, а що цікавого могло там трапитись? Тиша та спокій довкола – й більш нічого. Та чомусь саме такі місця часто вподобували митці. Наче шукали для себе невеликий куточок «райського» затишку на цій грішній землі. І знаходили. А разом з ним і невичерпне джерело натхнення.
Одним з таких «джерел» було село Малютинка, розташоване за 30 кілометрів від Києва. Саме воно невпинно вабило до себе одного з класиків українського живопису Миколу Корніловича Пимоненка.
Микола Пимоненко. Село Малютинка (етюд). Картон олія
Пройшло вже більше сорока років, але колекція Марії Іванівни Корніловської, що у свій час надійшла до Херсонського художнього музею згідно її заповіту, все ще продовжує інтригувати історіями про художників, чиї твори стали окрасою музейного зібрання.
Невеличке полотно «Портрет Бантиш-Каменської в чорному береті», виконане художником Олександром Варнеком, не так часто виставляється на виставках, бо потребує суттєвої кваліфікованої реставрації, яка обов’язково здійсниться.
Олександр Варнек. Портрет Бантиш-Каменської Єлизавети Іванівни в чорному береті. І половина ХІХ ст. Полотно, олія
Олександр Григорович Варнек (1782-1843), видатний історичний живописець і портретист з німецьким корінням, пройшов творчий шлях, досить типовий для художників ХІХ століття. Син меблевого майстра, він кілька років навчався в петербурзькій Академії мистецтв, де і було виявлено його неабиякий талант портретиста. Після закінчення навчання юнака, згідно традицій, відправили в пансіонерську поїздку по Італії. За свої чудові портрети, що вражали сучасників схожістю із зображуваними, Варнек отримав почесне прізвисько «російського Ван Дейка». В 1810 р. митець здобув звання академіка, а в 1831 — професора Академії, де надалі він дуже плідно працював.
Уважний фізіономіст, він добре відчував і розкривав характер людини, передавав поставу, жести, міміку, робив акцент на індивідуальну особистість портретованого, його неповторність. Портрети майстра відрізняються великою стилістичною різноманітністю, несхожістю манери, що було притаманне художникам романтичного напряму, особливо Оресту Кіпренському.
Прекрасно володіючи типологічними можливостями портрета, живописець знаходив для кожного з полотен індивідуальне художнє рішення, що дозволяло уявити модель в найбільш «вигідному світлі», підкреслити її суспільне становище або передати душевний стан, розкрити внутрішній світ.
Всі ці якості ми бачимо в портреті Єлизавети Бантиш-Каменської – представниці вищого суспільства, дружини таємного радника, чиновника та історика Дмитра Миколайовича Бантиш-Каменського. Перед нами вже немолода, трохи втомлена жінка з обличчям, сповненим внутрiшньоï гiдностi i шляхетностi, без особливих прикрас (тільки скромна нитка перлів на шиї), у вишуканому, але при цьому досить стриманому вбранні, що підкреслює і специфічна колористична вохристо-зелено-чорна гама, в якій написаний портрет.
Портрет Бантиш-Каменської, але в молодому віці, було виконано і відомим російським живописцем Миколою Івановичем Аргуновим (1771-1829). Дуже цікаво порівняти обидва зображення, щоб побачити зміни в зовнішності, які з часом відбулися з жінкою.
Микола Аргунов. Портрет Є.І. Бантиш-Каменської. (? 1815/1823). Полотно, олія. Ярославський художній музей
З роками популярність Варнека пішла на спад, і новий виток інтересу до його робіт знову виник тільки у ХХ столітті.
Наталя Кольцова,
завідуюча науково-експозиційного відділу
Колекція художнього скла є істотним доповненням музейного зібрання предметів декоративного-ужиткового мистецтва. Більшість виробів датуються другою половиною минулого століття і виготовлені на київських та львівських підприємствах. Вони свідчать, що українські митці досконало володіли прийомами обробки скла, відчували його пластичні якості, були талановитими і неперевершеними майстрами своєї справи.
Павло Авєрков. Набір «Він та Вона». 1967. Гутне скло
Микола Воїнов. Набір «Жарт». 1967. Скло, гутна обробка