Українське мистецтво ХІХ ст.
Дяченко В. В.,
заступник директора з наукової роботи
Розвиток українського мистецтва другої половини XIX – поч. XX сторіччя відбувся в умовах поєднання національних традицій з впливами художніх культур Росії та Європи. У стані відсутності в Україні єдиного вищого учбового закладу мистецтв і необхідності отримання професійного досвіду за кордоном, відкриваються приватні малювальні школи у великих містах: Києві, Харкові, Одесі. Їм належить провідна роль у здійсненні початкових етапів художньої освіти, формуванні національного менталітету та демократичного світогляду учнів, вихованні інтересу до новаторських пошуків, вивченні досягнень сучасної практики світового мистецтва. З часом навколо малювальних шкіл утворюються реґіональні товариства художників, які спрямовані на влаштування виставок, популяризацію і подальший розвиток професійного мистецтва в Україні.
Високою живописною культурою, що органічно поєднана з демократичною тематикою та жанровим різноманіттям відзначені твори харків’ян. Особливу увагу заслуговує творчість видатного майстра побутового живопису К.О. Трутовського (1826 – 1893). Продовжуючи традиції Т.Г. Шевченка, як засновника реалізму в українському мистецтві, Трутовський створює панораму життя українського народу, відображає характерні риси відносин та побуту, оспівує незрівнянну красу місцевих краєвидів. Пісенним ліризмом та поезією пройнятий невеликий твір в музейній експозиції під назвою “Біля річки”.
Наприкінці XIX – початку XX сторіччя у Харкові розпочав творчу діяльність літературно – художній гурток, метою якого було сприяння національному відродженню України. Його очолив відомий митець, вихованець малювальної школи М.Д. Раєвської – Іванової – С.І. Васильківський (1854 – 1917). Патріотична тема увійшла в його полотна образами запорізьких козаків, національних героїв – оборонців південних кордонів країни (“Козаки в степу”). Як майстерний живописець Васильківський старанно розробляє колір, передає просякнуте сонячним промінням прозоре небо, вкритий густою спаленою травою безмежний степ.
Славнозвісний представник харківської пейзажної школи П.О. Левченко (1856 – 1917) віддав перевагу мотивам стареньких напіврозвалених хатин, кинутих млинів, які потопають у квітучій гущавині. Його краєвиди наповнені спокоєм, філософським роздумом, навіть сумом. В етюді “Озеро” Левченко виступає неперевершеним майстром найтонших градацій світло-повітряного простору.
Творча спадщина живописця К.Я. Крижицького (1858 – 1911) пов’язана з його родинними витоками, з Київщиною. Долаючи вплив обмеженого засобами виразності академічного мистецтва Крижицький тяжіє до конкретизації природного мотиву. Широкі, неосяжні українські краєвиди він вирішує у складному “південному” колориті. Теплі тона хвилястих пагорбів змінюються в його картинах полями пшеничного колосся, бурхливе, гнітюче небо – прозорим сонячним днем (“Лісові далі”).
Випускник Київської малювальної школи М.М. Мурашка – М.К. Пимоненко (1862 – 1912) відкриває нову сторінку в українському живопису на зламі століть. Як послідовник К.О. Трутовського, Пимоненко створює картини пейзажно – побутового жанру, де намагається органічно узгоджувати змістовну жанрову дію з настроєм природного мотиву.
Ставлячи перед собою складне живописне завдання – поєднання природного та штучного освітлення в полотні “Пасхальна заутреня”, художник блискуче розв’язує його. Він гармонізує колорит, що побудований на протиставленні теплих і холодних тонів та відтінків.
В 1890 році колишні учні Одеської малювальної школи заснували в Одесі Товариство південно – російських художників. До його складу увійшли такі митці, як К.К. Костанді, М.Д. Кузнецов, М.Л. Скадовський, Р.Г. Судковський, Є.Й. Буковецький, П.О. Нілус, І.П. Похітонов та інші. В творчості членів та експонентів Товариства відчувається орієнтація на традиції російського реалістичного мистецтва, обізнаність з досягненнями французької школи. “Родина художника”, що написана К.К. Костанді, захоплює “Імпресіоністичним” сонячним повітрям, яскравими чистими фарбами, маленькими пастозними дотиками пензля. М.Д. Кузнецов – майстер психологічної портретної характеристики, втілив натхненний образ херсонського художника М. Скадовського. Прагнення до правдивого відображення пейзажу властиво Р.Г. Судковському (“Околиця Очакова”). Співцем рідного краю виступає в картині “На базар” М.Л. Скадовський. Йому присутня точність малюнку та кольору, тонке відчуття мінливого стану природи.
Збірка картин, представлених в експозиції дає майже повне уявлення про еволюцію українського мистецтва другої половини XIX – поч. XX ст.